— Цього достатньо, — відповів Еверард. — Ви добре попрацювали, друже. Запасемося терпінням і приладами, може, порозпитуємо трохи — і визначимо місце й час її прибуття.
— А тоді… — Флоріс недоказала й утупила погляд за річку, за ліс, на північний схід у напрямку невидного морського берега.
12
43 рік н. е.
Ліворуч і праворуч, скільки сягало око, простяглося узбережжя. Пісок здіймався порослими жорсткою травою дюнами. На темнішій смузі, нижче від верхньої лінії прибою, валялися розкидані водорості, мушлі, кістки риб і птахів. Кілька мартинів ширяли на вітрі. Холодний і вогкий, він свистів і ніс із собою смак солі й запахи морських глибин. Хвилі омивали берег нижче лінії прибою, з сичанням відкочувалися назад і набігали знову, щоразу трохи вище. Далі від берега вони набирали на силі, з глухим гулом здіймали над сталево-сірими водами свої білі гребені й неслися до обрію, що так само губився десь посеред неба. Воно, це небо, немовби тиснуло на світ, безбарвне, як і море. По ньому сунули темні клапті хмар. На заході йшов дощ.
На суходолі круг невеличких озер хиталася осока, її зелень була єдиною яскравою барвою довкола. Удалині чорнів ліс. Крізь мочарі до берега пробивалася річечка. Місцеві жителі, вочевидь, використовували її, щоб спускати на воду свої човни, якщо мали якісь. Їхнє сільце лежало за милю від берега — кілька хатин-мазанок, що горбилися під дереновими покрівлями. З відтулин ішов дим, а більше нічого не рухалося.
Зненацька картину пожвавив корабель. Справжній красень, довгий і стрункий, обшитий унапуск, із загнутими високими носом і кормою, — хоч і без щогл, він стрімко біг по воді, рухаючись завдяки п’ятнадцятьом парам весел. Нехай шторми й здерли з нього майже всю червону фарбу, дубовий корпус лишався міцним. Під монотонні вигуки стерничого команда вивела корабель на мілину, потім моряки позістрибували у воду й підтягнули судно на берег.
Еверард пішов їм назустріч. Люди з корабля чекали на нього, тримаючись насторожі. Коли патрульний наблизився, вони побачили, що він сам. Еверард підійшов ще ближче й устромив ратище списа в пісок.
— Вітаю! — гукнув він.
Сивий пошрамований чоловік — очевидно, капітан — запитав його:
— Ти з тих хатин?
Говірку його було б важко зрозуміти, якби Еверард і Флоріс не мали її гіпновідбитку. (Власне кажучи, відбиток був із данської, тої, якою вона стане за чотири століття, — нічого ближчого до потрібної мови не виявилося. На щастя, ранні нордичні мови повільно мінялися. Втім, агенти не могли сподіватися зійти ані за місцевих, ані за земляків тих, хто прибув на кораблі.)
— Ні, я подорожній. Прямував до того поселення в пошуку ночівлі, але помітив вас і вирішив собі спершу вислухати вашу історію. Вона має бути цікавіша за все те, що можуть розказати тутешні селяни-домосиди. Мене звати Маринг.
Зазвичай патрульний сказав би просто «Еверард»: його прізвище звучало як ім’я у кількох германських балачках. Але в майбутньому він скористається ним, коли зустрінеться з Гайдгіном, з яким сподівався поспілкуватися ще сьогодні. Еверард не міг дозволити, щоб той пізніше його впізнав — це був би ще один зсув у реальності з непередбачуваними наслідками. «Марингом», ім’ям, характерним для південного германця, йому порадила назватися Флоріс. Вона також допомогла йому прилаштувати довгу світлу перуку, фальшиву бороду, та ще й величезний ніс-бульбину, який забиратиме на себе всю увагу. Цього мало вистачити, зважаючи на те, як з роками тьмяніють людські спогади.
Моряк широко усміхнувся, і обличчя його взялося зморшками.
— А я Ваґніо, син Тутевара, з осади Гар’ю, що в землях альварингів. Звідки прибув ти?
— Здалеку.
Патрульний вказав великим пальцем позад себе, у бік поселення.
— Сидять за своїми стінами, еге? Бояться вас?
Ваґніо стенув плечима.
— Мабуть, думають, що ми морські розбійники. Воно й не дивно. Кораблі сюди не ходять. Ми висадилися тільки…
Еверард уже це знав. Вони з Флоріс простежили за кораблем з хроноциклів, коли виявили, що лише на цьому одному з усіх, які вони перевірили, є жінка. Перестрибнувши в майбутнє, агенти дізналися, де корабель пристане до берега, і повернулися назад, щоб Еверард зміг його зустріти. Флоріс лишилася над хмарами. Було б надто клопітно пояснювати її присутність.