Ета дедалі більше перетворювалася з дитини на дівчину і вже могла сама гуляти по вересових пустищем, забрідаючи вглиб так далеко, як хотіла. Зазвичай її прогулянки закінчувалися на березі моря, де, зачарована видовищем, вона могла сісти й забути про все на світі, аж доки надвечірні тіні й бриз не починали смикати її за рукав, нагадуючи, що час повертатися додому. З вапнякової кручі на західному березі Ета бачила велику землю, імлисту в далечині; з піщаного східного краю — тільки воду. Цього було досить. Досить за будь-якої погоди. Хвилі танцювали, синіші за небо, зі сніжно-білими стрічками шумовиння на плечах, а над ними хуртовиною кружляли зграї мартинів. Хвилі котилися, важкі, сіро-зелені; їхні гриви маяли на вітрі, а навальні удари об берег віддавалися в усьому її тілі. Хвилі здіймалися, бушували, ревіли, насичували повітря гірким водяним пилом. Хвилі простилали доріжку з розтопленого золота від Ети аж до низько завислого сонця, вони брижилися перед дощем і квапливо лопотіли йому у відповідь, вони загорталися в туман і шепотіли, невидимі, про щось незвідане. Ньєрда була серед них, грізна й зичлива водночас. Їй належали водорості й викинутий на берег бурштин, їй належали риби, морські птахи, тюлені, велетенські кити й кораблі. Їй належали паростки всього живого на землі, коли вона сходила на берег до свого Фрея: її море обіймало їх, леліяло, тужило за їхньою смертю взимку й пробуджувало до життя навесні. Геть маленька поміж всього цього, належала їй і дівчинка, яку Ньєрда зберегла на цьому світі.
Отож, Ета росла й ставала молодою дівчиною, високою, сором’язливою, дещо незграбною, яка мала дар слова, коли говорила не про буденність. Вона багато розмірковувала про незвичайне й багато часу ходила замріяною, а коли зоставалася наодинці, могла зненацька розплакатися, сама достоту не розуміючи чому. Ніхто не уникав її, але ніхто й не шукав її товариства, адже вона перестала розповідати свої історії, а крім того, щось дивне було в Главаґастовій доньці. І дедалі більше це виявлялося після того, як померла її мати, а батько взяв собі нову дружину. Вони не надто ладнали між собою, Ета і її мачуха. Подейкували, що дівчина часто приходить на могилу Ґодагільд.
Аж одного дня місцевий юнак побачив Ету, коли вона проходила повз нього. Над вересовим пустищем дув сильний вітер, і її розпущене каштанове волосся маяло, сповнене сонячного сяйва. Юнак, якому доти ніколи не бракувало відваги, відчув, як йому перехопило горло, а серце затріпотіло в грудях. Чимало часу минуло, перш ніж він спромігся промовити до неї слово. Дівчина опустила очі, і він ледве почув, що вона відповіла. По якомусь часі, утім, вони звикли одне до одного й більше так не ніяковіли.
Юнак цей був Гайдгін, син Відугада. Худорлявий чорнявий хлопчина, не надто охочий до розваг, але гострий на розум, дужий і спритний, удатний до зброї, ватажок у своєму гурті, хоча дехто й ненавидів його за бундючність. Ніхто, однак, не наважувався глузувати з нього через Ету.
Побачивши, до чого все йде, Главаґаст і Відугад зустрілися, щоб побалакати. Вони дійшли згоди, що така злука між їхніми родинами є бажана, але з весіллям поспішати не слід. Першу місячну кров Ета мала лише торік; підлітки могли розсваритися, а нещасливе подружжя — це клопоти для всіх. Почекаймо, а там буде видно. А тим часом випиймо по келиху елю за щасливе вирішення справи.
Минула зима разом з дощем, снігом, непроглядною пітьмою і нічними жахами, повернулося сонце й настав святковий день, посвітліло небо, розтанув сніг, окотились овечки, набубнявіли бруньки на деревах. Весна принесла листя й лопотіння крил перелітних птахів; Ньєрда зійшла на берег; чоловіки й жінки злягались у полях, де невдовзі будуть орати й сіяти. Сонячний Повіз здіймався дедалі вище й дедалі уповільнював свій біг, буяла зелень, блискали й гуркотіли над вересовими пустищами грімниці, вдалечині над морем ряхтіли веселки.
Настала пора ярмарку в Каупавіку. Альваринги готували товари й лаштувалися в дорогу. Від садиби до садиби летіла схвильована чутка: цьогоріч на торг прибув корабель із краю ген за землями англів і кімврів, із королівства римлян, Ромабурґу.