Выбрать главу

— Це може якось стосуватися нашої справи. Треба перевірити. — Еверард збільшив зображення.

Флоріс зробила це раніше за нього й скрикнула.

— О Боже! — здушено вигукнув Еверард.

Флоріс шугнула вниз, зі свистом розтинаючи повітря.

— Стій! Не роби дурниць! — загорлав Еверард. — Повернися!

Напарниця не зважала на нього, не зважала на шум у вухах, не зважала ні на що, крім тої картини, яку бачила перед собою. Її крик летів за нею, немов крик розгніваної валькірії або яструба, що каменем падає на свою жертву. Еверард вгатив кулаком по приладовій панелі, вилаявся й, безпорадний щось удіяти, з похмурим виразом полетів за Флоріс, хоча й повільніше. Він зупинився на висоті кількох сотень футів, тримаючись так, щоб сонце було в нього за спиною.

Чоловіки, які з’юрмилися, щоб поспостерігати за видовищем, або дочекатися своєї черги, почули. Вони звели голови й побачили Коня Смерті, що нісся на них. Римляни заверещали й кинулися врозтіч на всі боки. Той, що лежав на дівчині, відірвався від неї, звівся на коліна й вихопив ніж. Може, мав намір убити її, а може, це був лише захисний рефлекс. Байдуже. Сапфірово-синій енергопромінь ударив його просто в рот. Ґвалтівник скоцюрбився в ногах Ети. Крізь дірку на потилиці димів мозок.

Флоріс розвернула хроноцикл. Тримаючись на висоті людського зросту, вона вистрілила в найближчого до неї римлянина й поцілила йому в живіт. Чоловік зойкнув і, впавши на траву, задриґав у повітрі руками й ногами — наче перевернутий жук, здалося Еверардові. Флоріс погналася за наступним і підстрелила його чисто. Після цього спинилася й на якусь хвилю нерухомо завмерла на сидінні. По обличчі її стікав, змішуючись зі сльозами, піт, такий самий холодний, як і її руки.

Жінка судомно втягнула повітря. Відтак сховала пістолет і плавно опустилася біля Ети.

«Що зроблено, те зроблено», — наче дзвін, гучала в Еверардовій голові думка. Він швидко зважив можливі варіанти. Вцілілі моряки у сліпій паніці втікали хто вздовж берега, хто до лісу. Двоє, що зберегли якусь крихту здорового глузду, кинулись уплав до корабля, де також здійнявся переполох. Патрульний прикусив губу, аж потекла кров.

— Гаразд, — промовив він уголос беземоційним тоном.

Стрибаючи крізь простір, точними пострілами він вбив усіх, хто висадився на берег. Потім нарешті позбавив страждань пораненого. «Навряд чи Янне зумисне залишила його живим. Вона просто забула». Еверард повернувся на висоту п’ятдесяти футів і завис там, стежачи сканером і підсилювачем звуку за тим, що відбувалося внизу.

Ета сіла. В очах у неї було порожньо, але вона схопилася за свою спідницю й обсмикнула її, ховаючи стегна в кривавих патьоках. Звиваючись, до неї повз зв’язаний Гайдгін.

— Ето, Ето… — стогнав він. Коли хроноцикл опустився між ними, юнак спинився. — О богине, меснице…

Флоріс зіскочила із сидіння й, опустившись навколішки біля Ети, обійняла дівчину.

— Усе скінчилося, люба, — схлипнула вона. — З тобою все буде добре. Такого більше не повториться, ніколи. Ти тепер вільна.

— Ньєрдо, — почула Флоріс. — Мати всього сущого, ти прийшла.

— Немає сенсу заперечувати свою божественність, — прозвучало в приймачі Еверардове бурчання. — Вшивайся звідти до біса, поки все не стало ще гірше.

— Ні, — відказала жінка. — Ти не розумієш. Я мушу її бодай трохи втішити.

Еверард занімів. Команда корабля гарячково ставила вітрила й підіймала якір.

— Розв’яжи мене, — благав Гайдгін. — Пусти мене до неї.

— Здається, я таки розумію, — промовив Еверард. — Поквапся там, гаразд?

Ета потроху приходила до тями, але її карі очі були сповнені несьогосвітнього блиску.

— Що ти хочеш від мене, Ньєрдо? — прошепотіла вона. — Я належу тобі. Завжди належала.

— Знищ римлян, усіх! — вигукнув Гайдгін. — Я заплачу тобі своїм життям, якщо забажаєш.

«Бідолашний хлопчина, — подумав Еверард. — Твоє життя і без того в наших руках, і забрати його ми можемо, коли нам заманеться. Але мабуть, не варто мені очікувати від тебе розважливих дій саме тепер, правда ж? Та й будь-коли, як на те вже пішло. Тобі бракує наукових знань постхристиянської Західної Європи. Для тебе боги реальні, і найперший твій обов’язок — це помста за завдану кривду».