Флоріс гладила розкуйовджене волосся. Вільною рукою вона пригортала до себе пропахле потом, тремтливе, тендітне тіло дівчини.
— Я хочу лише, щоб у тебе було все добре, щоб ти була щаслива, — сказала вона. — Я люблю тебе.
— Ти врятувала мене, — затинаючись промовила Ета, — тому що… тому що я мушу… Що я мушу?
— Послухай мене, Флоріс, заради всього святого, — крізь зуби проказав Еверард. — Час вискочив з паза, і сьогодні його вже не направити. Ти не зможеш. Забарися ще трохи, і я присягаюся тобі, що вже ніколи не буде Таціта-першого, а може, навіть і другого. Ми не належимо до цих подій, і тому майбутнє в небезпеці. Облиш їх!
Його напарниця враз немов заціпеніла.
— Тебе щось турбує, Ньєрдо? — наче дитина, запитала Ета. — Що може турбувати тебе, богиню? Може, те, що римляни оскверняють твій світ?
Флоріс заплющила очі, розплющила їх і відпустила дівчину.
— Це… це… через твоє горе, люба, — промовила вона й, підводячись, додала: — Лишайся здорова. Лишайся смілива, вільна від страху й смутку. Ми ще зустрінемося. — Відтак звернулася до Еверарда: — Розв’язати Гайдгіна?
— Не треба. Ета візьме ніж і перетне мотузки. Він допоможе їй дістатися до поселення.
— Слушно кажеш. Це їм обом піде на користь, еге ж? Бодай трішечки.
Флоріс сіла на хроноцикл.
— Думаю, нам краще здійнятися вгору, замість просто зникнути, — мовив Еверард. — Рушаймо.
Він востаннє глянув униз, немовби відчуваючи, як ті двоє все дивляться й не можуть відірвати очей від неба. Напнувши вітрила, корабель у морі, прямував на захід. Недолічившись кількох пар рук і, без сумніву, щонайменше двох-трьох старшин, він міг і не доплисти додому. Якщо ж допливе, моряки могли розповісти свою історію, а могли й не розповісти. Навряд чи багато хто їм повірить. Вони вчинили б розумніше, якби вигадали якесь правдоподібніше пояснення. Звісно, будь-яку історію можуть сприйняти за вигадку — спробу приховати бунт. У такому разі на них чекає неприємна смерть. Може, замість вертати додому, вони вирішать пошукати щастя серед германців, хоча перспективи їхні поганенькі. Знаючи, що їхня доля не вплине на майбутнє, Еверард вирішив, що йому на неї начхати.
15
70 рік н. е.
Сонце щойно сіло за обрій, хмари на заході були золотаво-червоні, на сході ж небо дедалі темнішало, тимчасом як ніч припливною хвилею накочувалася на лісову пущу. Денне світло ще затрималося на безлісій маківці пагорба в Центральній Германії, але на траві вже пролягли тіні, а тепло височувалося зі спокійного повітря.
Доглянувши коней, Янне Флоріс присіла навпочіпки біля почорнілої латки перед двома однаковими наметами й узялася готувати дрова для багаття. Трохи, поколотих і складених, лишилося з минулого разу, коли агенти Патруля використовували це місце для свого табору, — кілька днів тому, якщо рахувати за обертами планети довкола своєї осі. Повів вітру й глухий звук змусили її звестися на ноги. Еверард зістрибнув зі свого часолета.
— Чому ти… я чекала на тебе раніше, — мало не ніяковим голосом промовила Флоріс.
Він стенув своїми кремезними плечима.
— Я подумав, що поки ти поратимешся у таборі, я владнаю свої справи, — відказав патрульний. — А вечір — логічний час для повернення. Я не голодний, хіба щось трохи перехоплю, а ось спати буду без просипу. Страшенно втомлений. А ти?
Флоріс підвела погляд.
— Ні, я ще не хочу спати. Я надто напружена. — Натужно ковтнувши, вона змусила себе поглянути йому в вічі. — Де ти був? Коли ми прибули сюди, ти тільки й сказав мені, щоб чекала, а сам кудись подався.
— Так, справді. Вибач, я не подумав. Мені здалося, це очевидно.
— Я думала, що таке моє покарання.
Він замотав головою енергійніше, ніж можна було очікувати з його слів:
— Ради Бога, ні. Власне кажучи, я б радше навпаки волів уникнути розмови. Що я робив? Скочив назад на Еланд, коли стемніло… того самого дня. Діти вже пішли, довкола нікого не було, як я й сподівався. Я повантажив трупи один за одним, відвіз далеко в море і там потопив. Не надто весела робота. Тобі не було сенсу брати в ній участь.
Флоріс витріщилася на нього.
— Але навіщо?
— Невже не зрозуміло? — різко кинув він. — Подумай лишень. Причина та сама, через яку я перестріляв усіх тих покидьків, до яких ти не дісталася: мінімізувати вплив на місцеве населення, адже в нас і без того забагато змінних чинників. Наважуся припустити, що вони більш-менш повірять Еті й Гайдгінові, адже ці люди живуть у світі, де повно богів, тролів і магії. А ось речові докази або підтвердження незацікавлених свідків подіяли б на них значно сильніше, ніж не надто правдоподібна недоладна розповідь.