— Моторошно, — доказав за неї Еверард. — Я знаю.
— Так, — кволо промовила Флоріс. — У тебе теж є власні таємниці, чи не так?
— Від Патруля — ні, нема.
— Від людей, які тобі небайдужі. Таємниці, які тобі нестерпно боляче розповідати, або ж їм нестерпно боляче чути.
«А вона це точно зауважила».
— Гаразд, то що з Етою? Гадаю, ти подбала про те, щоб зробити її якомога щасливішою. — Еверард помовчав. — Я переконаний, що подбала.
— Ти був колись на острові Валхерен? — запитала Флоріс.
— М-м, ні, не був. Це десь біля кордону з Бельгією, так? Постривай. Здається, я пригадую, колись ти розповідала про археологічні знахідки на Валхерені.
— Так. Переважно це кам’яні брили з латинськими написами на них, приблизно з другого й третього століття нашої ери. Підношення подяки, зазвичай за безпечну подорож до Британії і назад. Богиня, якій вони призначені, мала храм в одному з портів Північного моря. На деяких каменях є її зображення з кораблем або собакою; часто вона тримає в руці ріг достатку або оточена плодами й колоссям. Її ім’я Негаленнія.
— Отже, досить важлива богиня, принаймні в тому регіоні.
— Вона чинила те, що й належить чинити богам: давала мужність і втіху, робила людей трохи добрішими, ніж вони були б у іншому разі, а іноді відкривала їм очі на красу.
— Зачекай! — Еверард випростався. Мурахи побігли по його спині й потилиці. — Та Веледина богиня…
— Давня нордична богиня родючості й моря, Нерта, Ньєрда, Нерда, Нерга — ім’я її має багато варіантів вимови. Веледа створила з неї мстиве божество війни.
Еверард дивився на Флоріс протягом напруженої миті, а тоді промовив:
— А ти домоглася, щоб Веледа принесла її на південь і знову проголосила мирною. Це… це найдивовижніша операція з усіх, про які я тільки чув.
Флоріс опустила очі.
— Ні, не зовсім так. Можливість для цього була закладена передусім у Еті. Що це була за жінка! Хто зна, чого вона досягла б, якби народилась у щасливішу добу… На Валхерені богиню звали Нега. Вона змаліла, стала зовсім незначною навіть як покровителька моря й хліборобства. Ще тримався її давній, первісний, зв’язок із мисливством. Коли Веледа прибула на острів, вона відновила культ, додала йому свіжих елементів, що відповідали цивілізації, яка змінювала її народ. До імені богині стали додавати латинське означення, Нега Леніс, себто Нега Ласкава. З плином часу ім’я перетворилося на Негаленнія.
— Вона, мабуть, відігравала значну роль в житті людей, якщо їй поклонялися ще протягом кількох століть по тому.
— Вочевидь. Колись я хотіла б дослідити всю історію її культу, якщо Патруль дозволить таку витрату життєвого ресурсу, — Флоріс зітхнула. — Врешті-решт, звісно, Римська імперія занепала, франки й сакси спустошили все на своєму шляху, а новий лад, що постав, був християнський. Але мені хотілося б думати, що від Негаленнії лишилася якась дрібка.
Еверард кивнув.
— Мені теж, після того, що ти розповіла. Цілком могло й лишитися. Чимало середньовічних святих були перелицьованими язичницькими богами, а ті, що існували насправді, набрали ознак давніх богів чи то у фольклорі, чи то в самій церковній традиції. І досі палять багаття на честь літнього сонцестояння, але тепер це прив’язано до свята Івана Хрестителя. Святий Олаф, як і Тор до нього, бореться з тролями й чудовиськами. Навіть Діва Марія має деякі риси від Ісіди, і, насмілюся припустити, чимало легенд про неї походять із місцевих міфів… — Він урвав себе. — А втім, тобі це все відомо. До того ж я далеко відійшов від теми. Як Ета жила?
Флоріс дивилася повз нього, повз час. Слова її текли поволі:
— Ета зустріла старість, оточена пошаною. Вона так і не вийшла заміж, але була всім за матір. На Валхерені будували кораблі, він був такий самий рівнинний, як і її рідний острів, а храм Негаленнії стояв на березі такого милого її серцю моря. Я думаю — я не певна, бо що знає богиня про серце смертної? — думаю, що вона знайшла… спокій. Чи це те, що я намагаюся сказати? Звичайно, коли вона помирала… — голос її затнувся. — …коли вона лежала на смертному одрі… — Флоріс боролася зі слізьми, але програла.
Еверард пригорнув її до себе, поклав її голову собі на плече, погладив волосся. Пальці жінки вчепилися в його сорочку.
— Тихо, мила, заспокойся, — шепотів він. — Деякі спогади болітимуть завжди. Ти прийшла до неї в її смертну годину, адже так?