Еверард запахкав люлькою.
— Гм, — не виймаючи її з рота, процідив патрульний. — Як я розумію, Тамберлі, що видавав себе за ченця, мав доступ до кожної нової партії скарбів, щоб читати над ними молитви абощо. Насправді ж він робив голограми з мистецьких речей, щоб майбутні покоління могли ними помилуватися. Але що то за військовий?
Васкес знизав плечима.
— Мені розповіли, що його ім’я — Луїс Кастелар і що він кавалерійський офіцер, який відзначився в цій кампанії. Дехто стверджував, що цей Кастелар, мабуть, замислив украсти скарби, але інші казали, що такий шляхетний лицар, як він, ніколи б такого не вчинив, що вже й казати про добросердого брата Танакіля. Пісарро щонайретельніше допитав сторожу, але, як мені сказали, у нього не виникло сумнівів щодо їхньої чесності. Скарби-то, врешті-решт, лишилися на місці. Коли я покидав той округ, була поширена думка, що це справа рук чаклунів. Людей починала охоплювати істерія. А це може мати вкрай неприємні наслідки.
— Яких немає в історії, яку ми знаємо, — заскреготів зубами Еверард. — Наскільки критичний саме цей відрізок простору-часу?
— Загалом іспанське завоювання Америки — безперечно, дуже важлива подія, одна з ключових у світовій історії. Саме цей конкретний епізод — хто зна. Ми не перестали існувати, хоча й перебуваємо щодо нього в майбутньому.
— Та це не означає, що не можемо перестати, — різко відказав Еверард. «Просто підемо в небуття, ми й увесь той світ, що нас породив. Абсолютний кінець, жахливіший, ніж смерть». — Патруль зосередить усі свої вільні сили на цьому кількаденному чи кількатижневому відтинку. І діятиме вкрай обережно, — додав він, звертаючись до Гелен Тамберлі. — Але що ж могло статися? У вас є якісь здогадки, агенте Васкесе?
— Є одна непевна, — відказав той. — Я підозрюю, що хтось хотів за допомогою машини часу викрасти викуп.
— Еге ж, це може бути. Одним із завдань Тамберлі було пильнувати за розвитком подій і повідомляти Патруль у разі чогось незвичного.
— Як він міг це зробити, поки не повернувся в майбутнє? — здивувалася жінка.
— Він лишав записані повідомлення в контейнерах, які мали вигляд звичайного каміння, але випускали гамма-промені, щоб їх можна було знайти, — пояснив Еверард. — Ми перевірили домовлені схованки, але не виявили нічого, окрім коротких стандартних повідомлень про свої справи.
— Для цього розслідування мене відкликали з мого основного завдання, — вів далі свою розповідь Васкес. — Я працював на покоління раніше, коли правив Уайна Капак, батько Атауальпи й Уаскара. Неможливо вивчати іспанське завоювання без розуміння тої великої і складної цивілізації, яку знищили конкістадори. — Імперії, що сягала від Еквадору далеко вглиб Чилі й від Тихоокеанского узбережжя до верхів’їв Амазонки. — І… видається, що при дворі цього правителя 1524 року, приблизно за рік до його смерті, з’явилися якісь чужинці. Вони були схожі на європейців, і їх ними й вважали: у державі інків уже ширилися чутки про людей, що прибули здалеку. По якомусь часі прибульці щезли. Ніхто не знав, куди і як. Але перед тим як мене викликали в майбутнє, я довідався, що вони намагалися переконати Уайну не давати Атауальпі багато влади, яка згодом дозволить йому виступити проти Уаскара. Вони зазнали невдачі: старий інка був упертий. Але важливо вже те, що таку спробу було здійснено, чи не так?
Еверард присвиснув.
— Ще б пак! Вам не вдалося дізнатися чогось, що підказало б нам, хто ці таємничі візитери?
— Ні, нічого вартого уваги. У всьому цьому окрузі вкрай важко працювати. — Васкес криво посміхнувся. — Захищаючи іспанців і стверджуючи, що за мірками шістнадцятого століття вони не були такими вже чудовиськами, я мушу сказати ще ось що: імперію інків населяли аж ніяк не миролюбні й безневинні люди. Їхня держава розширювала свої кордони, загарбуючи всі території, які тільки могла. І устрій її був тоталітарний: вона керувала життям людини аж до найменшої дрібнички. Хоча виявляла й ласку: тих, хто підкорювався правилам, забезпечувала всім потрібним. Та горе тим, хто виявляв незгоду. Навіть вельможі не мали будь-якої найменшої свободи. Нею насолоджувався тільки Верховний інка, бог-імператор. Розумієте тепер, які труднощі постають перед чужинцем, нехай навіть він належить до тої самої раси? У Каксамалці я казав усім, що мене послали повідомити чиновників про стан справ у моєму регіоні. Такій байці ніколи б не повірили, якби Пісарро не порушив звичного ладу імперії. А так, хоч вона й спрацювала, я мусив удовольнитися лише плітками з других чи третіх вуст.