Він не знає, як виглядає телефон, але я не зможу скористатися своїм апаратом, бо іспанець одразу ж про все здогадається.
Ворожість зникає. Він говорить цілком щиро:
— Благаю вас, сеньйорито, зрозумійте: у мене немає лихих намірів. Я чиню те, що мушу чинити. Заради моїх товаришів, моєї країни, моєї церкви. Чи досить у вас мудрості — і співчуття — прийняти це? Я знаю, що ви освічені. Чи немає тут у вас книжки, яка могла б нам допомогти? Майте на увазі, хай що станеться, я не зречуся своєї священної місії. Лише від вас залежить, щоб під час цього не постраждали ті, кого ви любите.
Радісне збудження вщухає разом із надією. Я відчуваю, що страшенно втомилася. Болить кожна клітина мого тіла. Зроблю, як він каже. Може, після цього він дозволить мені поспати. Хай який кошмар мені насниться, він не може бути жахливіший за цю дійсність.
Енциклопедія. Та, яку мені кілька років тому подарувала на день народження сестра Сюзі, приречена на небуття, якщо Іспанія підкорить усю Європу, Близький Схід і обидві Америки.
Мене проймає крижаний дрож. Я згадала! Я кинула Еверардову візитівку в шухляду стола, горішню ліву, де зберігаю всяку всячину. Телефон стоїть просто над нею, біля друкарської машинки.
— Сеньйорито, ви тремтите.
— Хіба немає причини? — Підводжуся. — Ходімо. — Немов холодний вітер пронісся й звіяв мою втому. — У мене справді є одна чи дві книжки з потрібною інформацією.
Він іде за мною. Наче тінь, тінь, що має вагу.
Ми біля столу.
— Стривайте! Що вам треба в цій шухляді?
Я ніколи не вміла добре брехати. Не обертаючи обличчя, кажу очікувано тремтливим голосом:
— Ви ж бачите, як тут багато книжок. Мені треба звіритися з їхнім переліком, щоб знайти потрібні хроніки. Дивіться. Тут нема схованої аркебузи.
Рвучко висовую шухляду. Луїс хапає мене за зап’ясток. Стою незрушно, поки він порпається всередині й заспокоюється. З-поміж усякого дріб’язку вигулькнула візитівка. Моє серце завмирає.
— Прошу вибачення, сеньйорито. Не давайте мені приводів до підозри, і мені не доведеться бути з вами грубим.
Перевертаю візитівку лицевим боком догори. Буцімто випадково. Знову читаю: Менсон Еверард, адреса в середмісті Мангеттена, номер телефону… номер телефону. Вбиваю його собі в пам’ять. Нишпорю в шухляді. Що ж можна видати за бібліотечний каталог? О, моє автострахування. Я діставала його після тої незначної аварії кілька місяців тому — ні, минулого місяця, у квітні — і «досі» не поклала назад до сейфа. Вдаю, ніби вивчаю його.
— Ага, ось воно.
Гаразд, тепер я знаю, як покликати на допомогу. Бракує тільки нагоди. Не проґав її.
Пропихаюся повз часовий мотоцикл до книжкової шафки. Луїс не відступає ні на крок. Беру том енциклопедії — від «Пан» до «Полька». Гортаю його. Іспанець заглядає мені через плече. Вигукує, коли пізнає заголовок «Перу». Читати він уміє. Хоча й не знає англійської.
Перекладаю. Рання історія. Експедиція Пісарро до Тумбеса, тяжкі випробування, зрештою повернення до Іспанії і пошуки підтримки.
— Так, так, я чув про це, багато чув.
У 1530 році експедиція до Панами, 1531-го — до Тумбеса.
— Я був разом з ним.
Бої. Невеличкий загін здійснює героїчний перехід через гори. Пісарро вступає до Кахамарки, захоплює Верховного інку, вимагає за нього викуп.
— А потім? Що потім?
Суд і страта Атауальпи.
— Це погано. Що ж, я певен, мій капітан змушений був так вчинити.
Похід на Куско. Експедиція Альмаґро до Чилі. Пісарро засновує Ліму. Манко, його маріонетковий Верховний інка, втікає й підіймає народ на боротьбу із загарбниками. З початку лютого 1536 року Куско в облозі, аж доки не повертається Альмаґро й не звільняє місто у квітні 1537-го. Обидва табори тим часом виявляють відчайдушну відвагу по всій країні. Після того як іспанці важкою ціною здобувають перемогу, індіанці не припиняють боротьби, тепер уже партизанськими методами, а брати Пісарро сваряться з Альмаґро. У 1538 році між ними відбувається вирішальна битва. Альмаґро зазнає поразки, його страчують. Друзі Альмаґро та його син від індіанки розлючені; вони організовують змову й 26 червня 1541 року в Лімі вбивають Франсіско Пісарро.
— Ні! Присягаюся тілом Христовим, цього не буде!
Карл V надсилає нового губернатора, той бере владу у свої руки, розбиває угруповання сина Альмаґро і стинає голову молодому заколотникові.
— Який жах! Християнин проти християнина. Ні, щойно почнуться негаразди, командування повинен узяти сильний чоловік — це ясно.