— Розкажете мені все?
— Хіба в загальних рисах, — погодився патрульний. — Навіть у такому разі для цього нам потрібно буде кілька годин.
…За якийсь час Ванда сиділа на канапі з широко розплющеними очима, а Еверард ходив перед нею туди-сюди. Його кулак час від часу вдаряв у долоню.
— Це все загрожує кінцем світу, — казав він. — Але ситуація не безнадійна. Вандо, хай що сталося або станеться зі Стівеном Тамберлі, віє не марно прожив своє життя. Через Кастелара він передав вам дві назви: «екзальтаціоністи» і «Мачу-Пікчу». Хоча не думаю, що Кастелар розповів би це все сам, якби не ваша кмітливість — та ще й виявлена за таких обставин, — яка змусила іспанця розказати те, що він знав.
— Цього дуже мало, — заперечила дівчина.
— Бомба теж може бути малою, доки не вибухне. Слухайте, при нагоді я розповім вам більше про екзальтаціоністів, та якщо коротко: це банда шаленців із доволі далекого майбутнього. Поза законом у власному окрузі, вони викрали кілька машин часу й щезли без сліду в просторово-часовому безмірі. Нам доводилося раніше — я маю на увазі, «раніше» на моїй життєвій лінії — мати справу з наслідками їхніх злочинів, але їм завжди вдавалося від нас вислизнути. А тепер завдяки вам ми знаємо, що вони в Мачу-Пікчу. Як відомо, індіанці покинули місто лише після того, як іспанці остаточно придушили їхній опір. Із розповіді Кастелара стає зрозуміло, що відразу по тому екзальтаціоністи облаштували там свою базу. Цієї інформації досить, щоб наші розвідники з’ясували точну дату. Наш агент «уже» повідомляв про те, що за кілька років до прибуття Пісарро при дворі Верховного інки з’явилися якісь чужинці. Як видається, вони намагалися, хоч і невдало, вплинути на намір старого правителя наділити владою свого сина Атауальпу — рішення, яке призвело до громадянської війни й вимостило шлях для жменьки завойовників. Зважаючи на те, що ви мені розповіли, я переконаний: це були екзальтаціоністи, які прагнули змінити історію. Коли їхній план не спрацював, вони вирішили принаймні викрасти викуп за Атауальпу. Наслідок буде достатньо руйнівний і дасть їм змогу чинити подальші злодійства.
— Навіщо? — прошепотіла дівчина.
— Як навіщо? Щоб знищити все майбутнє. Стати повелителями спочатку Америки, а потім і всього світу. Ніколи не буде ні вас, ні мене, ні Сполучених Штатів, ні данелліанського майбутнього, ні Патруля часу… якщо, звісно, негідники не організують свій, що оберігатиме спотворену історію, яку вони витворять. Хоча не думаю, що вони довго протрималися б біля керма. Таке себелюбство зазвичай обертається проти тих, хто на нього страждає. Міжчасові битви, хаос змін… не знаю, як багато може витримати матерія простору-часу.
Ванда зблідла, а потім присвиснула.
— Боже правий, Менсе!
Патрульний перестав ходити, схилився над дівчиною, торкнувся її підборіддя, щоб вона звела обличчя, і запитав, криво посміхаючись:
— Ну як це — знати, що ви, можливо, врятували всесвіт?
15 квітня 1610 року
Космічний корабель зовні був чорний, інакше з Землі він здався б зіркою, яка стрімко проноситься по небосхилу перед сходом або після заходу сонця, і привернув би увагу зловмисників, давши знати, що за ними стежать. Однак зсередини великі секції стінок були прозорі, і зореліт виповнювало світло. Коли Еверард прибув, вони саме пролітали над денною півкулею, і планета широко розкинулася під ними — біло-блакитне вировиння довкола червонястих клаптиків суходолу.
Еверардів хроноцикл з’явився в приймальному відсіку. Патрульний одразу зіскочив з нього і не став зупинятися, щоб помилуватись видовищем, як то він часто робив раніше. Гравітатор забезпечував звичну силу тяжіння під ногами. Еверард поквапився до кабіни пілотів, де на нього вже чекали троє знайомих агентів, роки народження яких розділяло не одне століття.
— Схоже, ми зафіксували потрібний момент, — промовила Умфандума, щойно він зайшов. — Ось запис.
Відео записали на іншому зорельоті, одному з тих, що спостерігали за Мачу-Пікчу, і передали сюди, на флагманський корабель. Еверард прибув, щойно отримав повідомлення, надіслане крізь час і простір. Зображення показувало події, що сталися кілька хвилин тому. Зняте з надпотужним збільшенням, воно було розмите після того, як світло пройшло крізь атмосферу. Утім, коли Еверард зупинив запис і придивився, він помітив металічний відблиск на голові й тулубі чоловіка. Цей чоловік і ще один підводилися на ноги. Поруч стояв хроноцикл на платформі, з якої розгортався краєвид на величне вимерле місто внизу й гори довкола нього. Поблизу юрмилися одягнені в чорне люди.