Еверард кивнув.
— Це воно. Ми не знаємо точно, коли Кастелар втече на свободу, але, думаю, це станеться протягом наступних двох-трьох годин. Нам треба завдати удару екзальтаціоністам одразу після цього.
«Не раніше, адже цього не сталося. Ми не можемо дозволити собі порушити послідовність навіть цих, заборонених, подій. А наші вороги дозволяють собі все. Саме тому ми повинні їх знищити».
Умфандума насупилася.
— Це буде непросто, — мовила вона. — Екзальтаціоністи завжди тримають у повітрі один обладнаний детекторами хроноцикл. Я впевнена: вони готові втікати за першої тривоги.
— Угу. Але в них замало скутерів, щоб забрати відразу всіх. Їм доведеться робити кілька заходів. Або, що ймовірніше, кинути напризволяще тих, кому не пощастить опинитися близько до засобів пересування. Нам не потрібно буде багато людей. Давайте готуватися.
Протягом наступної години зореліт заповнили бойові хроноцикли з патрульними. Навсібіч шугали вузькоспрямовані промені передавачів. Еверард обмірковував план операції, роздавав вказівки.
А потім він мусив чекати сигналу, намагаючись вгамувати нерви. Патрульний подумав про Ванду Тамберлі: це допомогло.
— Уперед!
Він застрибнув на сидіння. Стрілець Тецуо Мотонобу вже був на місці. Еверардові пальці забігали по приладовій панелі.
Вони зависли в безкрайній блакиті. Вдалині кружляв кондор. Під ними розгортався гірський краєвид, величний лабіринт насиченої зеленої барви, окрім тих місць, де на вершинах виблискував сніг, а в ущелинах залягли тіні. А ось Мачу-Пікчу, величне творіння з каменю. Хто зна, чого б досягла цивілізація, яка збудувала це місто, якби доля не прирекла її на загибель.
І знову Еверард не мав часу на зачудування. За кілька ярдів від них ширяв вартовий екзальтаціоністів. Патрульний чітко бачив чоловіка в розрідженому, пронизаному яскравим сонячним промінням повітрі. Екзальтаціоніст сторопів з несподіванки, але відразу з лютим виразом на обличчі схопився за зброю. Мотонобу вистрілив з енергопістолета. Палахнула блискавка, торохнув грім. Охоплений полум’ям чоловік випав з сидіння й, наче Люцифер, полетів униз, лишаючи за собою шлейф диму. Хроноцикл, втративши керування, забовтався в повітрі.
«Про нього подбаємо пізніше. Униз!»
Еверард не стрибнув крізь простір. Він хотів бачити загальну картину бою. Хроноцикл ринувся у піке, довкола невидимого силового екрана заревів вітер. Перед очима стрімко виростали будівлі.
Патрульні вже накрили ворога вогнем. Спалахи пекельних кольорів літали повсюди. Коли Еверард дістався туди, битва закінчилася.
…Вечір золотив небосхил на заході. Із долин виповзала ніч, видираючись дедалі вище мурами Мачу-Пікчу. Було прохолодно й тихо.
Еверард вийшов з будинку, де допитували екзальтаціоністів. Зовні стояли два агенти.
— Збирайте решту, виводьте полонених, готуйтеся повертатися на базу, — утомлено сказав він.
— Вдалося щось дізнатися, сер? — запитав Мотонобу.
Еверард стенув плечима.
— Щось вдалося. Наші фахівці, звісно, витягнуть з них більше, хоча я сумніваюся, що це нам чимось допоможе. Я знайшов одного, який готовий з нами співпрацювати за обіцянку влаштувати йому зручні умови на планеті вигнання. Та є проблема: він не знає того, що мені потрібно.
— Куди… в який час утекли ті, кому пощастило врятуватися?
Еверард кивнув.
— Їхній ватажок на ім’я Меро Вараґан дістав важке поранення від Кастелара. Кілька його людей саме збиралися доправити його на лікування до місця, яке було відоме тільки йому. Коли ми напали, вони вже були готові рушати. Вдалося втекти ще трьом.
Еверард випростався.
— Що ж, — промовив він, — ми досягли того успіху, на який могли сподіватися. Більшість угрупування вбито або затримано. Ті кілька, що врятувалися, найпевніше, розбіглися хто куди. Вони, мабуть, ніколи не знайдуть одне одного. Їхню організацію знищено.
— Якби тільки прибути сюди раніше, — у голосі Мотонобу було чути жаль, — ми б улаштували пастку як слід і виловили б їх усіх.
— Ми не могли прибути раніше, тому що ми цього не зробили, — різко відповів Еверард. — Ми служимо закону, чи ти забув?
— Ні, сер, не забув. Але ще я пам’ятаю про того навіженого іспанця й про безлад, який він може влаштувати. Як ми збираємося вистежити його, доки… доки не пізно?
Еверард нічого не відповів, лише обернувся до майданчика, на якому стояли припарковані хроноцикли. На сході на гребені гори проти неба чорніла Брама Сонця.