— Я тобі ніколи не брехав. Ти для мене не лише старший за рангом, не лише брат по ордену, але й мій… — голос його надломився, — …мій друг, — закінчив він.
Лицар закусив губу. Струминка крові потекла в бороду.
— Інакше навіщо мені застерігати тебе про близьку небезпеку? — благальним тоном промовив Гуґо. — Я міг би втекти й урятуватися сам. Натомість я знову застерігаю тебе, Фульку, і прошу: рятуйся, поки ще є час. Менш як за три дні біда спостигне тебе.
— Раніше твої пророцтва не були такими точними, — безбарвним голосом заявив магістр.
— Лиха година не була такою близькою. І я сподівався…
Фульк рубонув рукою повітря.
— Годі! — скрикнув він, уриваючи підлеглого.
Гуцо заціпенів. Магістр, наче звір у клітці, заходив туди-сюди, карбуючи слова одне за одним.
— Так, ти дещо передбачив, і обіцяне тобою сталося. І хай незначними були ті події, але ти вразив мене. І коли натякнув на велике лихо, що має статися, я повідомив про це в листі до мого родича — зрештою, ми знаємо, що проти нас готуються звинувачення. Але ти так і не пояснив до пуття, звідки в тебе такі здібності. Останні кілька днів я багато міркував і збагнув, якими туманними були твої слова про маврське астрологічне вчення й віщі сни. — Фульк зупинився перед допитуваним і кинув йому в обличчя: — Сатана теж може казати правду, коли це йому на руку. Звідкіля твої знання, той, хто зве себе Гуґо Маро?
Молодший чоловік перехрестився.
— Я чесний християнин…
— Тоді чому б тобі не розповісти мені більше? Розкажи, чого нам достеменно чекати, щоб я міг попередити Великого магістра, а всі наші брати встигли підготуватися.
Гуґо затулив обличчя руками.
— Я не можу! О, Фульку, любий друже, я не можу, навіть тепер! Язик мій скутий! Навіть той мізер, що я… я розповів, навіть це заборонено… Але ж ти знаєш мене!
Відповідь була сувора й непохитна:
— Я знаю: ти хотів, щоб я втік сам, нікому не сказавши жодного слова. Яка ж така небезпека чигає на мою душу, що я мав би зламати присягу, яку давав, і покинути в біді моїх братів у Христі? — Фульк звів дух. — Ба ні, брате, — якщо ти мені все ще брат. Ні. Я влаштував так, що ти на кілька днів переходиш під моє командування. Ти поживеш тут, відлюдно, таємно від усіх, окрім мене й твоїх охоронців. Пізніше, якщо король справді завдасть нам удару, я, можливо, віддам тебе Інквізиції як чаклуна й джерело зла, яке лицарі Храму виявили у своїх лавах і викинули з них…
Фулькові забракло повітря. Обличчя його скривила мука.
— А тим часом, Гуґо, я молитимуся вдень і вночі й триматиму важкі обітниці… молитимуся, щоб звинувачення, висунуте проти тебе, виявилося помилковим, щоб єдиною твоєю провиною була любов. Чи зможеш тоді ти пробачити мені?
Якусь хвилю магістр стояв мовчки. Коли він заговорив знову, слова його звучали, наче похоронний дзвін:
— Я роблю це заради ордену, якому ми присягнули на вірність перед Господом Богом. Раулю, Жане, виведіть його.
На вилицях Гуґо заблищали сльози. Зайшли вартові. Зброї у нього не було, тільки кинджал. Судомним рухом він вихопив його й простягнув Фулькові руків’ям уперед. Лицар не взяв кинджал, і той упав на підлогу. Гуґо мовчки обернувся до дверей, сторожа стала обабіч нього. Виходячи, він стиснув маленький хрестик, що висів у нього на шиї, символ і джерело допомоги несьогосвітніх сил.
Сан-Франциско, 8 березня 1990 року, четвер
Менс Еверард повернувся до Ванди Тамберлі аж надвечір. Крізь прогони моста «Золота Брама» струменіло призахідне світло. З вікна своїх апартаментів вони бачили, як вагончики канатного трамвая з гримотінням повзуть до води, як острови й далекий берег стрімко здіймаються зі сріблясто-блакитної затоки, як вітрила мають, наче крила якоїсь перелітної зграї птахів. Менс і Ванда сподівалися прогулятися там.
Коли він зайшов, дівчина відразу про все здогадалася з виразу його обвітреного обличчя й тихо промовила:
— У тебе нове завдання?
Еверард кивнув.
— Коли зателефонував Нік, я вже зрозумів, що в головному відділенні мають щось для мене.
Ванда не змогла приховати обурення. Вони не побули разом і двох місяців.
— Вони тобі ніколи не дадуть спокою, так? Невже у Патрулі нема інших позачасовиків?
— Є, але їх аж ніяк не досить. Знаєш, я міг би й не братися за цю справу. Та коли ознайомився з нею, то мусив погодитися, що, мабуть, найкраще з усіх наявних кандидатів упораюся з цією роботою.
Саме на ознайомлення Еверардові й довелося витратити майже весь день. За обсягом інформації звіт не поступався чималій бібліотеці. Більшість матеріалів були не текстовими чи аудіовізуальними, а вкладалися безпосередньо в мозок: історія, мова, закони, звичаї, небезпеки.