Гм-гм. Та все ж що там із Марло? Він повідомив вам, як багато виказав і яким способом зробив це?
— Наш головний клопіт на цю мить, так? — Рейно пошкріб підборіддя. Еверард почув, як рипить щетина: тогочасні бритви голили не надто чисто. — Він не наважується часто зв’язуватися з нами й довго говорити. Якщо хтось почує і збагне, що Марло не молиться, то може подумати, ніби він розмовляє зі злим духом або ж чаклує. З того, що він розповів, а також із того, про що згадував у своїх регулярних звітах, можна виснувати, що Марло був обережний — донедавна. Як вам відомо, він мав дозвіл робити певні передбачення, описувати певні події в далеких землях тощо. Тамплієрам він пояснював це почасти снами й видіннями, почасти астрологією. І одне, і друге скрізь тут сприймають серйозно, а тамплієри особливо схильні до окультизму.
Еверард звів брови.
— Тобто ви хочете сказати, що вони справді чинять заборонені речі?
Рейно похитав головою.
— Ні. Принаймні не в якихось великих масштабах. Тут кожен забобонний. Скрізь поширена єресь, хоч і потайки. Те саме можна сказати й про чаклунство та інші пережитки язичництва. Здебільшого неписьменне населення мало знається на догматах ортодоксальної віри, і тому різноманітні форми іновірства цвітуть буйним цвітом. Тамплієри тривалий час зазнавали впливу ісламу, і не завжди їхні відносини були ворожими, а мусульманський світ сповнений чародійства. Тож не дивно, що керівництво ордену, його інтелектуальна верхівка розвинули певні ідеї і практики, на їхню думку, цілком законні, але які не варто виносити на люди. Марло надсилав украй цікаві доповіді про це.
— А як щодо того ідола Бафомета, у поклонінні якому їх звинуватять? — не зміг стриматися Еверард.
— «Бафомет» — це лише спотворене «Магомет». Цю назву вигадали вороги тамплієрів, щоб заплямувати їх. У храмовників справді є предмет у формі голови, але це футляр, який містить мощі, здобуті давним-давно у Святій землі, — як вважається, щелепу Авраама.
Еверард аж присвиснув.
— Іновірство, та ще й небезпечне. Інквізитори могли б пригадати, що давні греки зберігали для оракулів щелепні кістки своїх героїв. Хоча, так, внутрішнє коло тамплієрів цілком могло собі вважати, що пошанування таких реліквій не заважає їм бути добрими християнами…
Патрульний випростався у кріслі.
— Повернімося до справи, — промовив він і, скривившись, наче від болю, відчув незрозумілу потребу пробурмотіти: — Звісно, це неприємно. Багато людей, здебільшого простих, ні в чому не винних рядових вояків кинуть за ґрати, залякуватимуть, катуватимуть, декотрих спалять, а життя решти буде назавжди зруйноване, — і все це лише для того, щоб той сучий син Філіпп наситив свою пельку. Але Філіпп — це влада, а влада завжди така, і саме завдяки цій історії з’явилися ми. «А також усі, хто нам небайдужий, усе, що має для нас значення. Наш обов’язок — охороняти це». Голосніше й різкіше Еверард промовив:
— То що саме Марло розповів тому лицарю, своєму приятелеві? І навіщо він це зробив?
— Той лицар для нього більше, ніж просто приятель, — відказав Рейно. — Вони стали коханцями. Марло зізнався, що не міг знести думки про те, що станеться з Фульком де Бюші.
— Он воно як! Отже, звинувачення в гомосексуалізмі правдиві?
— Частково. — Рейно стенув плечима. — А чого ви сподівалися в організації, члени якої дають обітницю безшлюбності? Навряд чи в них там відбувається щось інакше, ніж у звичайному монастирі. А скільки королів і знатних вельмож тримали біля себе фаворитів?
— О ні, я не збираюся тут виносити жодних моральних оцінок. Навпаки. — Еверард подумав: а на що він ладен був би піти, якби така сама небезпека загрожувала Ванді? — Мені байдуже, що робиться в чиїхось спальнях. — Але цій державі не байдуже, і якщо ти кохав не ту людину, це може коштувати тобі життя. — Патрульний насупився. — Я лише намагаюся збагнути, з чим ми маємо справу. Як багато Марло вибалакав Фулькові й чи зміг його в чомусь переконати?
— Марло розповів йому в загальних рисах, що король намірився вчинити розправу над тамплієрами і що це скоро станеться. Він благав Фулька знайти який-небудь привід і покинути Францію. Інші королі не відразу підуть за Філіпповим прикладом, а в таких країнах, як Шотландія і Португалія, тамплієрів ніколи не переслідуватимуть. Його застереження видавалося вірогідним. Як ви, безперечно, знаєте, звинувачення проти тамплієрів поширюються протягом кількох останніх років, і вже триває начебто неупереджене розслідування. Фульк достатньо серйозно поставився до слів Марло й надіслав листа своєму кузенові, якому підпорядкований флот тамплієрів, і порадив тримати людей напоготові.