Біля Еверарда стояв чоловік років двадцяти п’яти, вочевидь англієць, зважаючи на поношений твідовий костюм і худе видовжене обличчя. Витончені манери чоловіка, здавалося, приховували тяжкий смуток.
— Привіт! — мовив Еверард. — Познайомимося?
Він назвав своє ім’я і звідки прибув.
— Чарльз Вітком, Лондон, 1947 рік, — нерішуче відрекомендувався чоловік. — Нещодавно демобілізували з Королівських ВПС, ось я й подумав, що це непогана можливість. Однак тепер я вже в цьому не впевнений.
— Авжеж, можливість видається непоганою, — відказав Еверард, маючи на увазі платню. П’ятнадцять тисяч на рік, і це лише для початку! Хоча незрозуміло, як вони тут рахують роки. Мабуть, відповідно до індивідуального відчуття часу.
До новачків підійшов стрункий молодий чоловік в обтислому сірому однострої й темно-синьому плащі, який, здавалося, мерехтів так, наче його було вишито зорями. Приязно усміхаючись, чоловік промовив без будь-якого акценту:
— Привіт усім! Ласкаво просимо до Академії! Думаю, всі розмовляють англійською?
Еверард зауважив серед присутніх новобранця в пошарпаному німецькому однострої, індійця і ще кількох, ймовірно, іноземців.
— У такому разі ми користуватимемося англійською, доки ви не навчитеся темпоральної мови. — Чоловік стояв у невимушеній позі, узявшись руками в боки. — Мене звати Дард Келм. Я народився в — одну хвильку, треба порахувати — в 9573 році за християнським літочисленням, але спеціалізуюся на вашому періоді. Періоді, який, до слова, охоплює роки з 1850-го до 2000-го, хоча всі ви тут з часового відтинку десь посередині. Коли б у вас щось пішло не так, вважайте мене своєю особистою Стіною плачу. Тут усе працює інакше, ніж ви собі, мабуть, уявляли. Ми не готуємо наших випускників конвеєром, тож суворої шкільної чи армійської дисципліни від вас не вимагатимуть. Кожен із вас здобуде як загальний, так і індивідуальний вишкіл. Також ми не каратимемо вас за неуспіхи в навчанні, адже завдяки попередньому тестуванню ми впевнені, що їх не буде. Навіть більше: тести також показали низьку ймовірність вашої невдачі на майбутній роботі. За мірками ваших суспільств, кожен із вас досягнув високого рівня зрілості. Проте ваші здібності неоднакові, а тому, щоб забезпечити кожному максимальний розвиток, з вами будуть працювати індивідуально. Тут немає жодних особливих правил поведінки, окрім звичайної ввічливості. Ви матимете можливість не тільки навчатися, а й відпочивати. Ми ніколи не вимагатимемо від вас більшого, ніж ви можете дати. Додам, що навіть поблизу є цілком непогані місця для полювання й риболовлі, а якщо відлетіти на кількасот миль звідси — просто фантастичні. А тепер, якщо у вас немає запитань, прошу за мною. Я покажу, де ви будете мешкати.
Дард Келм продемонстрував їм технічне облаштування типової кімнати — таке, якого належало б очікувати в році, скажімо, двотисячному: зручні меблі, які можна було легко підлаштувати під свій смак, мінібари, екрани, під’єднані до велетенської розважальної відео- й аудіотеки. Наразі нічого надто високотехнологічного. Кожен новачок отримав кімнату у «спальному» корпусі; харчувалися всі в головній їдальні, але якщо хтось влаштовував у себе вечірку, їжу можна було замовити й у кімнату. Еверард відчув, як внутрішнє напруження помалу відпускає.
Відбувся вітальний бенкет. Страви виявилися звичними, на відміну від безмовних роботів, які їх розвозили. Було і вино, і пиво, не бракувало й цигарок. До їжі, мабуть, щось додали, бо Еверард, як і решта новачків, відчув легку ейфорію. Зрештою він сів за піаніно й узявся награвати буґі-вуґі, а з пів десятка людей колошкали повітря какофонією звуків, намагаючись йому підспівувати.
Лише Чарльз Вітком тримався осторонь. Він сидів у кутку й понуро сьорбав вино на самоті. Дард Келм виявив тактовність і не став силувати його до участі в загальних веселощах.
Еверард вирішив, що йому тут сподобається. Дарма що майбутня робота, сама організація та її мета досі залишалися таємницею.
— Подорожі в часі було відкрито в період занепаду Хоритського єресіархату, — розповідав Келм у лекційній аудиторії. — Подробиці ви будете вивчати пізніше, а поки що прошу повірити мені на слово: то була неспокійна доба, коли конкуренція у сфері торгівлі й генетики загострилася до краю і гігантські корпорації зітнулись у запеклій сутичці; вони використовували будь-які засоби, а уряди були лише пішаками в галактичній грі. Відкриття часового ефекту виявилося побічним результатом досліджень, спрямованих на пошуки способів миттєвого транспортування в просторі. Для математичного опису такого переміщення, як може бути відомо декотрим з вас, потрібно застосувати нескінченно перервні функції… подібно як і до подорожей у минуле. Я не буду заглиблюватися в теорію — більше про неї ви дізнаєтеся на лекціях з фізики, — скажу лише, що це пов’язано з концепцією нескінченно значеннєвих залежностей у 4n-вимірному континуумі, де n — це загальна кількість частинок у Всесвіті. Група людей, які здійснили це відкриття, так звана Дев’ятка, звісно, усвідомлювала можливості його застосування. Не лише у комерційній сфері, як-от: у торгівлі, гірничій промисловості та інших галузях, які неважко уявити, — але й військовій справі, наприклад, щоб завдати ворогові нищівного удару. Річ у тому, що час — це змінна, минуле можна змінити…