Сто чортів! А що як ця експедиція монголів закінчиться успіхом? Можливо, те Американське ханство, про яке Сандовал не смів думати, існуватиме… в реальному майбутньому?
У просторі-часі бувають виверти й розриви. Світові лінії можуть затягуватися в петлі й обриватися, внаслідок чого речі й події втрачають свої причини, стають безсенсовними незначними збуреннями, які швидко згасають і йдуть в небуття. Подібно як піде у небуття Менс Еверард, що застряг у минулому з мертвим Джоном Сандовалем, агент, якого ніколи не було, посланий Патрулем часу з майбутнього, якого ніколи не існувало.
7
Просуваючись далі тим самим нещадним темпом, надвечір загін опинився у місцевості, що поросла драпачем і полином. Схили пагорбів були стрімкі й брунатні; з-під копит клубочилася курява; поодинокі сріблясто-зелені кущі, коли їх торкалися, поширювали в повітрі солодкавий запах, але більше користі з них не було.
Еверард допоміг покласти Сандовала на землю. Очі індіанця були заплющені, запале обличчя пашіло жаром. Часом він кидався й бурмотів щось. Еверард змочив шматину й вичавив трохи води над потрісканими губами товариша, але нічим більше не міг йому допомогти.
Влаштовуючись на постій, монголи поводилися веселіше, ніж минулого разу. Вони подолали двох могутніх чаклунів і не зазнали після цього жодного нападу — висновки напрошувалися самі. Чоловіки робили свої справи, жваво перемовляючись, а після скромної вечері розв’язали бурдюки з кумисом.
Еверард лишався разом із Сандовалем, майже посередині табору. Його вартували двоє охоронців, що сиділи за кілька кроків від нього з напнутими луками, але не обзивалися ані словом. Час від часу хтось із них підводився, щоб підкинути хмизу в невеличке вогнище. Невдовзі затихли і їхні товариші. Навіть таких гартованих воїнів, як вони, зморила втома: люди загорнулися у свої ковдри й поснули, тільки чатові, у яких злипалися очі, об’їжджали табір. Багаття помалу догоряли, зоставляючи по собі лише жаринки вугілля, тимчасом як на небі запалювалися зірки, а десь оддалік дзявкотів койот. Еверард прикрив Сандовала, щоб захистити його від холоду: у кволому світлі вогнища було видно паморозь, якою взялися листочки полину. Патрульний закутався в плащ, шкодуючи, що монголи не віддали йому люльки.
Під чиїмись кроками захрустіла суха земля. Еверардові охоронці схопилися за стріли. У світло вогнища вступив Токтай, у накидці, з непокритою головою. Охоронці низько схилилися перед ним і відступили в тінь.
Токтай зупинився. Еверард звів очі, потім опустив їх знову. Нойон якусь хвилю дивився на Сандовала. Нарешті, мало не лагідним голосом, промовив:
— Не думаю, що твій друг доживе до ще одного заходу сонця.
Еверард щось буркнув.
— У тебе є ліки, які могли б йому допомогти? — запитав Токтай. — У ваших саквах чимало всіляких дивних речей.
— У мене є засіб проти зараження, є проти болю, — несамохіть відказав Еверард. — Але в нього проламаний череп, його треба відвезти до вмілих лікарів.
Токтай присів і простягнув руки до вогню.
— Мені шкода, але в нас тут нема цілителя.
— Ти міг би нас відпустити, — ні на що не сподіваючись, промовив Еверард. — Моя колісниця, яка лишилася на місці вчорашнього табору, за мить доправила б його туди, де йому допоможуть.
— Ти знаєш, що я не можу цього зробити, — гмикнув Токтай. Його жаль до смертельно пораненого розвіявся, наче й не було. — Зрештою, Ебураре, це ти все почав.
Патрульний нічого не відповів: монгол казав правду.
— Я не тримаю на тебе зла, — мовив далі Токтай. — Правду кажучи, я й досі хочу, щоб ми стали друзями. Інакше я б зупинився на кілька днів і витягнув із тебе все, що тобі відомо.
— Спробуй лишень! — спалахнув Еверард.
— Думаю, моя спроба буде вдалою, адже йдеться про людину, яка возить із собою ліки проти болю. — Токтай по-вовчому вишкірився. — Але ти можеш згодитися мені як заручник або ще якось. І мені подобається твоя зухвалість. Я навіть скажу тобі, що думаю. Я думаю, що ти зовсім не з того південного ханства. Мабуть, ти хитрий пройдисвіт, один із невеликого гурту шаманів. Ви тримаєте південного хана у своїх руках або сподіваєтеся на це і не бажаєте, щоб у ваші справи втручалися чужинці. — Токтай сплюнув у вогнище. — Є багато давніх переказів такого штибу, де герой зрештою завжди перемагає злого чаклуна. Чому б мені не стати цим героєм?