Еверард похитав головою.
— Ні, дякую тобі. — За якусь хвилину він додав: — Ти дуже чесно оцінюєш становище рідної країни.
— Більшість не хоче цього визнавати, та я вважаю, що правді краще дивитися у вічі, — різко відказала вона, а потім із запалом попросила: — Розкажи мені про твій світ. Це диво, у яке неможливо повірити.
Еверард зітхнув, вимкнув сумління й узявся брехати.
Напад стався того самого дня пополудні.
Ван-Саравак відновив душевну рівновагу й старанно вивчав афаллонську мову з Дейрдре. Вони рука в руку прогулювалися по садку, зупиняючись, щоб назвати предмети або продемонструвати дію. Еверард волочився за ними, іноді запитуючи себе, чи не є третім зайвим, але переважно мізкуючи над тим, як дістатися до скутера.
Яскраве сонячне світло лилося з блідо-голубого безхмарного неба. Клен палахкотів пурпуровим вогнем, на моріжку вітер бавився пожовклим листям. Літній раб ліниво його загрібав, молодий на вигляд вартовий-індіанець походжав з перекинутою через плече рушницею, а під огорожею дрімало двоє вовкодавів. Дивлячись на таку мирну картину, важко було повірити, що за цими мурами люди замислили вбивство.
Але людина лишається людиною в будь-якій історії. Може, цьому світові й чужі були притаманні західній цивілізації безжальність намірів і витончена жорстокість, — власне кажучи, іноді він здавався навдивовижу незіпсутим. Та в жодному разі це сталося не через брак старання. А ще тут, можливо, так ніколи й не виникне справжня наука, і люди будуть повторювати без кінця той самий цикл: війна, імперія, занепад і знову війна. У Еверардовому майбутньому людство зрештою таки вирвалося з цього замкненого кола.
Вирвалося, але заради чого? Патрульний не міг по щирості сказати, був цей континуум гірший чи кращий за його власний. Він був інший, та й годі. І хіба ці люди не мають стільки ж прав на існування, як… як люди його світу, що приречені на небуття, якщо він зазнає невдачі.
Еверард щосили стиснув кулаки. Надто складний стояв перед ним вибір. Жодна людина не мала б таке вирішувати.
Одначе патрульний знав, що врешті-решт до дії його схилить не абстрактне почуття обов’язку, а спогади про незначні події та простих людей.
Вони завернули за ріг будинку, і Дейрдре вказала на море.
— Аварлан, — мовила дівчина. Її розпущене волосся пломеніло на вітрі.
— То що ж це означає? «Океан», «Атлантика» чи «вода»? — засміявся Ван-Саравак. — Ходімо поглянемо. — Він повів її на пляж.
Еверард поплентався за ними. За милю чи дві від берега нісся хвилями якийсь паровий баркас, довгастий і швидкий. За ним летіла зграя мартинів, немов хуртовина білосніжних крил. Американець подумав, що коли б він відповідав за охорону будинку, то узмор’я патрулював би військовий корабель.
Може, йому не доведеться нічого вирішувати? У доримських епохах лишилися й інші патрульні. Вони повернуться до своїх епох…
Еверард заціпенів. За спиною сипонуло морозом, усередині все похололо.
Вони повернуться, побачать, що сталося, і спробують усе виправити. Якщо бодай комусь одному це вдасться, цей світ у змиг ока зникне з простору-часу, і Еверард разом з ним.
Дейрдре зупинилася. Менс, що стояв, обливаючись холодним потом, спершу не помітив, до чого вона придивляється, аж доки дівчина не скрикнула й не вказала рукою. Тоді він підійшов до неї і, примруживши очі, поглянув на море.
Баркас підійшов уже зовсім близько до берега, з його високої труби валив дим і сипалися іскри, на носі виблискувала фігура позолоченої змії. Еверард бачив обриси людей на борту й щось біле, з крилами… Крилатий предмет здійнявся в повітря й, прив’язаний мотузкою до корми, потягнувся за судном, набираючи висоту. Планер! Отже, кельтське повітроплавання вже сягнуло принаймні цього рівня.
— Гарно, — сказав Ван-Саравак. — Повітряні кулі в них, мабуть, теж є.
Планер скинув буксирний трос і полинув у напрямку до берега. Один із вартових на пляжі закричав. Решта вибігли з-за будинку. Сонце зблискувало на дулах їхніх рушниць. Баркас прямував просто до берега. Планер приземлився, прооравши борозну в піску.
Афаллонський офіцер закричав і замахав патрульним, щоб ті відійшли назад. Еверард мигцем побачив обличчя Дейрдре, збентежене й сполотніле. А тоді турель на планері повернулася — якимось відстороненим закутком своєї свідомості американець здогадався, що нею керують руками, — і заговорила легка гармата.
Еверард кинувся долілиць на землю. Ван-Саравак вчинив так само, потягнувши за собою дівчину. Шрапнель викошувала лави афаллонських солдатів.