— Дуже добре, — промовив Еверард своєю ламаною кімврською. — Залазь на заднє сідло, Боєріку, і ми поженемо цього магічного коня.
Той кивнув і сів. Коли Еверард заліз на переднє сидіння, то відчув, як тремтяча рука вперла йому в спину дуло револьвера.
— Скажи Арконському, що ми повернемося за пів години, — повідомив він.
Міри часу в цьому світі були майже такі самі, що й у Еверардовому: і ті, і ті були запозичені від вавилонян. Коли це питання владнали, патрульний промовив:
— Перше, що ми зробимо, — це з’явимося над океаном і зависнемо в повітрі.
— Ч-ч-чудово, — відказав Боєрік. Голос його, утім, звучав не надто переконливо.
Еверард виставив просторові координати — десять миль на схід і тисячу футів угору — і натиснув головний перемикач.
Вони висіли в повітрі, наче відьми верхи на мітлі, і дивилися вниз на зеленаво-сірий безмір океану і далеку невиразну смужку, що була суходолом. Порив сильного вітру шарпнув їх, і Еверард міцніше стиснув колінами скутер. Він почув лайку Боєріка й холодно посміхнувся.
— То як? — запитав він. — Подобається?
— Це… це неймовірно. — Що краще освоювався кімвр, то більший його охоплював запал. — Куди нашим повітряним кулям до цього! Такі машини піднімуть нас над ворожими містами, і ми затопимо їх зливою вогню!
Після цих слів Еверардові стало трохи легше на думку про те, що він мав намір вчинити.
— Тепер ми полетимо вперед, — оголосив він, і скутер ковзнув у повітрі.
Боєрік тріумфально загукав.
— А тепер умить перенесемося до твого рідного краю.
Еверард натиснув маневровий перемикач. Скутер зробив «мертву» петлю й пірнув униз із прискоренням 3g.
Навіть заздалегідь знаючи, що станеться, патрульний ледве втримався на сидінні. Він так і не дізнався, коли саме випав Боєрік: під час петлі чи під час піке, — лише на мить помітив людину, що падає крізь повітряний простір у море, і пошкодував, що помітив.
Опісля Еверард протягом якогось часу висів над хвилями. Першою реакцією був дрож: а раптом Боєрік устиг би вистрілити? Відтак з’явилися важкі докори сумління. Патрульний відкинув усі емоції і зосередився на тому, щоб порятувати Ван-Саравака.
Він виставив просторові верньєри на координати литторнського посольства, один фут перед лавкою полонених. Час — одна хвилина після свого відбуття. Праву руку він тримав на приладовій панелі — діяти доведеться швидко, — а ліву лишив вільною.
«Тримайте капелюхи міцніше, хлопці! Поїхали!»
Машина випірнула нізвідки просто перед Ван-Сараваком. Еверард ухопив венеріанина за туніку й потягнув до себе, у просторово-часове поле. Одночасно його права рука крутнула часову шкалу назад і клацнула головним перемикачем.
Від металевого корпусу відскочила куля. Перед Еверардовими очима промайнув Арконський, який щось кричав. А потім усе зникло. Вони перенеслися на дві тисячі років назад і опинилися на порослому травою пагорбі, що спускався до берега.
Тремтячи всім тілом, Еверард похилився на кермо скутера.
До тями його повернув крик. Він обернувся й побачив Ван-Саравака, який лежав, розпростершись, на схилі. Одна рука венеріанина досі обіймала Дейрдре.
Вітер ущух, море накочувалося пінистими хвилями на широку прибережну смугу, високо в небі пливли хмари.
— Не те щоб я тебе засуджував, Ване. — Еверард, утупивши погляд в землю, ходив туди-сюди перед скутером. — Але це неабияк ускладнює справу.
— А що мені лишалося робити? — відказав венеріанин ламким голосом. — Кинути там напризволяще, щоб ті негідники її вбили? Чи щоб вона зникла разом з усім своїм світом?
— Пам’ятай про психоблок. Без дозволу вищих інстанцій ми не зможемо розповісти їй правду, навіть якщо захочемо. А ось я, наприклад, і не хочу.
Еверард глянув на дівчину. Вона стояла, важко дихаючи, але погляд її дедалі яснішав. Вітер маяв її волоссям і довгою тонкою сукнею.
Дейрдре мотнула головою, немов відганяючи жахливе снище, а тоді кинулася до патрульних і схопила їх за руки.
— Пробач мені, Менслаху, — видихнула вона. — Я мала б знати, що ти нас не зрадиш.
Дівчина поцілувала їх обох. Ван-Саравак палко відповів, як і слід було очікувати, але Еверард не зміг. Надто вже це скидалося б на Юдин поцілунок.
— Де ми? — запитала афаллонка. — Схоже на Лланґоллен, тільки ж тут нікого немає. Ти привіз нас на Острови блаженних? — Вона крутнулась на одній нозі й стала кружляти серед літніх квітів. — Можна нам тут трохи відпочити, перш ніж повернутися додому?
Еверард набрав у легені повітря.