— У мене для тебе погані новини, Дейрдре, — мовив він.
Дівчина стихла. Патрульний побачив, як вона вся підібралася.
— Ми не можемо повернутися.
Вона мовчала.
— Те… те заклинання, яке мені довелося використати, щоб врятувати наші життя, — у мене не було вибору. Але тепер через нього ми не можемо повернутися додому.
— І немає жодної надії? — Голос її був ледь чутний.
Йому запекло в очах.
— Немає, — відказав патрульний.
Дівчина обернулася й пішла геть. Ван-Саравак кинувся був за нею, але потім роздумав і присів коло Еверарда.
— Що ти їй сказав? — запитав венеріанин.
Американець повторив свої слова.
— Мабуть, це найкращий вихід, — підсумував він. — Я не можу відіслати Дейрдре назад і приректи на ту долю, яка чекає на її світ.
— Ні, не можеш. — Якусь хвилю Ван-Саравак сидів мовчки, споглядаючи на море, а тоді запитав: — Який це рік? Приблизно часи Христа? Тоді ми досі перебуваємо пізніше від поворотної точки.
— Так. І нам ще треба з’ясувати, що це за точка.
— Повернімось до котрогось із відділень Патруля в далекому минулому. Там нам допоможуть.
— Можливо. — Еверард ліг на траву і став дивитися в небо. Після всього пережитого його сповнювала втома. — Але я думаю, що мені вдасться визначити ключову подію просто тут, із допомогою Дейрдре. Розбуди мене, коли вона повернеться.
Коли прийшла Дейрдре, очі її були сухими, хоча будь-хто міг помітити, що вона плакала. Еверард запитав дівчину, чи вона допоможе йому, і та кивнула:
— Звісно. Моє життя належить тому, хто врятував його.
«Після того як спершу втягнув тебе у всю цю халепу».
— Мені від тебе потрібна лише інформація, — обережно почав Еверард. — Чи ти чула про… про такий спосіб присипляння людей, коли в цьому сні людина робить усе, що їй скажуть?
Дейрдре невпевнено кивнула.
— Я бачила, як це роблять друїди-лікарі.
— Це тобі нічим не зашкодить. Я лише хочу приспати тебе, щоб ти пригадала все, що знаєш, навіть те, що, як тобі здається, забула. Це не забере багато часу.
Еверардове серце стислося від довірливості, з якою дівчина йому підкорилася. Застосувавши методи Патруля, він увів її в гіпнотичний стан і витягнув усе, що вона коли-небудь чула або читала про Другу Пунічну війну. Цього виявилося цілком достатньо.
Останньою краплею, стало втручання Риму в карфагенську сферу впливу на південь від річки Ебро, що прямо порушувало угоду між державами. Командувач карфагенськими військами в Іспанії, Ганнібал Барка, у 219 році до нашої ери пішов на місто Сагунт. Після восьми місяців облоги взяв його й так спровокував війну з Римом, яку давно планував. На початку травня 218 року Ганнібал з військом, що налічувало дев’яносто тисяч піхоти, дванадцять тисяч кавалерії і тридцять сім слонів, перетнув Піренеї, пройшов маршем через Ґаллію і подолав Альпи. Втрати його на цьому шляху були велетенські: наприкінці року до Італії дісталися лише двадцять тисяч піхотинців і шість тисяч кіннотників. Попри це, біля річки Тицин Ганнібал розбив чисельніші римські сили. Протягом наступного року він здобув ще кілька кривавих перемог і просунувся в Апулію і Кампанію.
На його бік перейшли апулійці, лукани, брутійці й самніти. Нещадна партизанська війна, яку провадив Квінт Фабій Максим, лише спустошила Італію, але була марною. Тим часом Ганнібалів брат, Гасдрубал Барка, наводив лад в Іспанії і 211 року прибув до Італії з підмогою. У 210 році Ганнібал узяв Рим і спалив його, а до 207 йому здалися останні міста Італійського союзу.
— Ось воно, — промовив Еверард і погладив дівчину, що лежала перед ним, по мідноволосій голівці. — А тепер спи. І нехай сон твій буде спокійний, а коли прокинешся, ти відчуватимеш радість у серці.
— Що вона розказала тобі? — запитав Ван-Саравак.
— Багато чого, — відповів Еверард: уся розповідь тривала понад годину. — Найважливішим є ось що: вона добре знає ті часи, але жодного разу не згадала про Сципіона.
— Про кого?
— Публія Корнелія Сципіона, який командував римським військом у битві на Тицині. У нашому світі він теж зазнав там поразки. Але згодом йому вистачило кмітливості перенести воєнні дії на захід, щоб підточувати базу карфагенян в Іспанії. Як наслідок, Ганнібал в Італії виявився відрізаним від підкріплення, а ті незначні війська, які іберійці спромоглися послати йому на підмогу, були знищені. Сципіонів син, якого звали так само, згодом теж став на чолі війська, і саме він зрештою завдав поразки Ганнібалові під Замою і увійшов в історію як Сципіон Африканський. Батько й син були найкращими полководцями, яких мав Рим, але Дейрдре ніколи про них не чула.