— Багато часу не знадобилося, — відповів Ван-Саравак, який за допомогою гіпновчителя вже встиг опанувати давньогрецьку.
— Сподіваюся… — вона спробувала всміхнутися. — Сподіваюся, ви закінчили свої справи і тепер можете відпочити після роботи.
— Так, — відповів Еверард. — Ми їх закінчили.
Якийсь час вони мовчки стояли поруч, споглядаючи на світ, де панувала зима.
— Те, що ви тоді сказали, — правда? Що я ніколи не зможу повернутися додому? — тихо запитала Дейрдре.
— Боюся, що так. Заклинання… — Еверард перезирнувся з Ван-Сараваком.
Вони мали офіційний дозвіл розповісти дівчині все, що вважатимуть за потрібне, і забрати її туди, де, на їхню думку, їй буде краще. Ван-Саравак наполягав, що таким місцем має стати Венера в його столітті, а Еверард був надто знесилений, щоб сперечатися.
Дейрдре глибоко зітхнула.
— Що ж, нехай буде так, — мовила вона. — Я не стану марнувати все своє життя на жалобу. Нехай тільки в мого народу там, удома, буде все гаразд. Нехай Баал дарує їм це.
— Я впевнений, що так і буде, — відказав Еверард.
Раптом він відчув, що більше не може. Він хотів лише спати.
Хай Ван-Саравак скаже їй те, що треба сказати, і дістане ту нагороду, яка належить за це.
Він кивнув товаришеві.
— Я — до ліжка, — сказав він. — Далі ти сам, Ване.
Венеріанець узяв дівчину попід руку. Еверард поволі пішов до своєї кімнати.
Гібралтарський водоспад
База Патруля мала проіснувати в добі Великого затоплення якусь сотню років, не більше. Протягом цього часу, окрім науковців і обслуговуючого персоналу, небагато людей мали затриматися тут надовго, тому база була невелика: будиночок і кілька службових прибудов, що майже цілком ховалися в доісторичному краєвиді.
Том Номура, опинившись за п’ять з половиною мільйонів років до свого народження на південному кінці Іберійського півострова, виявив, що місцевість тут ще урвистіша, ніж він пам’ятав. Круті пагорби пнулися на північ, доки не переходили в пасмо невисоких гір, що вимальовувалося на тлі неба, перетяте глибокими ущелинами, в яких залягли синяві тіні. Це був посушливий край: рясні, одначе короткотривалі дощі йшли тільки взимку, улітку ж річки перетворювалися на струмки або й зовсім пересихали, а трава жовкла під палючим сонцем. Дерева й кущі росли тут поодиноко: глід, мімоза, акація, сосна, алое, а довкола водойм — пальми, папороті, орхідеї.
Втім, тваринне життя було багате й розмаїте. У безхмарному небі увесь час ширяли яструби й стерв’ятники. Мільйонні стада травоїдних мішалися між собою, десятки різноманітних видів: смугасті, як зебри, низькорослі коники, примітивні носороги, схожі на окапі предки жираф, часом траплялися й кумедні слони або мастодонти з тонкою рудою шерстю й масивними бивнями. Водилися там і хижаки з падложерами: шаблезубі тигри та інші давні види великих кішок, гієни, а також полохливі мавпи, що жили на землі та іноді підводилися на задні лапи. Мурашники сягали шести футів заввишки. Свистіли бабаки.
Пахло пожухлою травою, палениною, сухим лайном і свіжим м’ясом. Коли здіймався вітер, він гудів, штовхав і задував в обличчя куряву й жарке повітря. Часто земля двигтіла від тупоту копит, галасували птахи, ревіли звірі. Уночі на землю різко спадала прохолода, а зірок було так багато, що ніхто особливо й не помічав незвичності сузір’їв.
Так усе було донедавна. І поки ще не відбулося великої зміни. Але вже чути було гуркіт води, який триватиме сто років. А коли він стихне, усе вже буде інакше.
Менс Еверард, примруживши очі, якусь хвилю дивився на Тома Номуру й Феліс-е-Реч, потім усміхнувся й промовив:
— Ні, дякую. Я сьогодні просто прогуляюся околицею. А ви розважайтеся.
Невже повіка цього кремезного, горбоносого, злегка припорошеного сивиною чоловіка ледь сіпнулася, підморгуючи Номурі? Том не був цього певен. Вони походили з одного округу, навіть з однієї країни. Еверард вступив до Патруля в Нью-Йорку 1954 року нашої ери, а Номура в Сан-Франциско 1972-го — різниця незначна. Усі незгоди, що випали на долю того покоління, були бульбашками на воді, порівняно з тим, що сталося раніше і станеться потім. А проте Номура щойно закінчив Академію і мав лише двадцять п’ять років життєвого ресурсу позаду себе. Еверард не казав, скільки років до його віку додали мандри світами й епохами, а через омолоджувальні процедури, які Патруль пропонував своїм працівникам, було неможливо здогадатися. Номура підозрював, що позачасовий агент прожив життя таке довге й насичене, що став більш чужим йому, ніж Феліс, яка народилася на два тисячоліття пізніше за них обох.