Високо вгорі мерехтіли дві однакові постаті на часолетах… Номура побачив, як одну з них вдарило об товщу води, захопило потоком і потягнуло вниз, тимчасом як друга метлялася довкола й невдовзі полетіла геть. Пілот не бачив Номури, що ховався в холодній солоній імлі. Його присутність не зафіксовано в жодних бісових архівах.
Том кинувся вперед, але голови не втрачав. Якщо треба, він терпляче кружлятиме тут ціле життя, вичікуючи на потрібну мить. Страх смерті, навіть думка про те, що Феліс може бути вже мертвою, коли він знайде її, були чимось на кшталт напівзабутого сну. Ним оволоділи стихії. Він став згустком летючої волі.
Номура завис у повітрі на відстані ярду від водяної стіни. Вихори, що жбурнули у воду Феліс, намагалися схопити і його, але він був готовий до цього й, вчасно ухиляючись, повертався знову й знову — повертався як у просторі, так і в часі, внаслідок чого два десятки Номур кружляли довкола водоспаду, виглядаючи ті кілька секунд, коли Феліс могла бути ще жива.
Він не зважав на численні копії себе самого. Це були лише стадії, які він уже пройшов або які йому ще належало пройти. ОСЬ!
Темний невиразний силует у глибині потоку пронісся повз нього на шляху до своєї загибелі. Номура повернув умикач. Промінь тягача захопив другу машину. Томів часоліт захитало й потягнуло до води: бракувало потужності, щоб упоратися зі стихією.
Вода мало-мало не поглинула його, коли надійшла допомога. Два часолети, три, чотири — спільним зусиллям вони витягли машину Феліс із водоспаду. Тіло дівчини безсило обвисло на пасах безпеки. Том не кинувся відразу до неї. Спершу він посунувся в часі на ті кілька митей назад, а потім ще раз і ще раз, щоб урятувати її і себе самого.
Коли нарешті вони залишилися самі серед туману й шаленства стихії, а Феліс була вільна й лежала в нього на руках, Номура ладен був пропалити дірку в небі, аби тільки швидше опинитися на суходолі, де він міг би подбати за кохану. Але дівчина поворухнулася, кліпнула, розплющила очі й по якійсь хвилі всміхнулася до нього. І тоді Том заплакав. Поруч із ними без угаву ревів океан.
Про захід сонця, до якого перестрибнув Номура, також не згадували жодні архіви. Усе довкола стало золотим. Водоспад, мабуть, теж палав золотом. Пісня його линула під вечірньою зорею.
Спершись на узголів’я ліжка, Феліс підклала подушку під спину, сіла, й заявила Еверардові:
— Якщо ви звинуватите його в порушенні ваших правил чи ще в якійсь дурниці, яку вигадали чоловіки, я теж кину ваш клятий Патруль!
— О ні! — Позачасовик здійняв долоню, немовби захищаючись. — Ви мене не так зрозуміли. Я лише хотів сказати, що ми опинилися в дещо дражливому становищі.
— Чому це? — запитав Номура. Він сидів у кріслі й тримав Феліс за руку. — Мені ніхто не забороняв цієї спроби, адже ж ні? Зрештою, усі агенти мають берегти своє, таке цінне для Патруля, життя. Хіба не випливає з цього, що порятунок життя іншого агента виправданий?
— Так. Звісно. — Еверард пройшовся кімнатою. Його кроки загупали по підлозі, перекриваючи розмірений гуркіт водоспаду. — Переможців не судять, навіть в організаціях з куди суворішими правилами, ніж наша. Власне кажучи, Томе, та ініціатива, яку ти виявив сьогодні, обіцяє тобі непогане майбутнє в Патрулі, повір мені. — Він усміхнувся одним кутиком рота, в іншому тримаючи люльку. — Ви маєте пробачити такому старому солдатові, як я, за те, що так легко готовий був здатися. Занадто багато я бачив випадків, коли уже нічим не можна було допомогти, — спохмурнівши, додав він, а тоді перестав ходити й обернувся до них обох. — Але не можна лишати справу незавершеною. Річ у тому, що згідно з архівними записами її відділу агентка Феліс-е-Реч ніколи не повернулася зі свого завдання.
Їхні пальці переплелися міцніше.
Еверард усміхнувся до них — нехай і змучена, та це була усмішка — і мовив далі:
— Не лякайтеся. Томе, раніше ти запитував, чому ми — звичайні люди принаймні — не відслідковуємо ретельніше переміщення наших агентів. Тепер ти розумієш чому? Феліс-е-Реч ніколи більше не зареєструвалася у своєму відділенні. Звісно, вона могла відвідувати рідну епоху, але ми не запитуємо, що агенти роблять під час відпустки. — Він відітхнув. — Що стосується її подальшої роботи в Патрулі, то коли б вона забажала перевестися до іншого відділення й отримати нове ім’я, що ж, будь-який працівник достатньо високого рангу може це затвердити. Наприклад, я. Ми не закручуємо гайок у Патрулі. Інакше не можна.
Номура зрозумів і здригнувся.
Феліс повернула його до дійсності.
— Але ж ким я можу стати? — запитала вона.