Кулак Зораха вдарив по бильцю крісла. Другою рукою він підніс до рота склянку з віскі, щоб добряче до неї прикластися.
— Ось що прознали ці чорти! — вигукнув він. — Вони взяли Тир у заручники, адже це однаково, що приставити пістолет до скроні всьому людству!
Діставши голокуб, Зорах показав Еверардові, що станеться за рік.
Він зафільмував усе мінікамерою — молекулярним записувальним пристроєм з двадцять другого століття, замаскованим під самоцвіт на каблучці. (Минула форма дієслова погано надавалася до того, щоб описати те, як Хаїм стрибав вперед і назад у часі. Відповідні форми містила тільки граматика темпоральної мови.) Зорах хоч і не був ні жерцем, ні прислужником, але як мирянин, який робив щедрі пожертви богині, щоб та сприяла його торговим справам, дістав доступ до місця події.
Вибух відбувся (відбудеться) на цій самій вулиці, у невеличкому храмі Таніт. Уночі він нікому не завдав шкоди, але зруйнував внутрішнє святилище. Міняючи кут огляду, Еверард роздивлявся потріскані й почорнілі стіни, уламки жертовника й ідола, розкидані реліквії та коштовності, покорчені шматки металу. Знетямлені від жаху, жерці намагалися втихомирити гнів божества молитвами й підношеннями — як у храмі, так і в усіх інших місцях Тира, які вважалися священними.
Патрульний вибрав на голограмі фрагмент зображення і збільшив його. Вибух розніс на шматки той пристрій, який доправив бомбу, але навіть за цими шматками можна було його безпомилково визначити. У храмі матеріалізувався й тої ж миті вибухнув стандартний двомісний часоліт — сила-силенна таких курсує часовими магістралями.
— Коли ніхто не дивився, я зібрав трохи пилу й обвуглених решток, які потім надіслав у майбутнє на аналіз, — сказав Зорах. — З лабораторії надійшла відповідь, що вибухівка хімічна, називається фульгурит-Б.
Еверард кивнув.
— Мені відома ця речовина. Вона з’явилася невдовзі після нашого з вами рідного часового відтинку й широко застосовувалася протягом досить тривалого періоду. Тому неважко роздобути фульгурит-Б у потрібній кількості — набагато легше, ніж радіоактивні ізотопи, — а відстежити його походження майже неможливо. Хоча тут і не треба багато вибухівки… Гадаю, вам не вдалося перехопити машину?
Зорах похитав головою.
— Ні. Точніше сказати, агентам Патруля не вдалося. Вони повернулися до вибуху, встановили усілякі прилади, які тільки можна було приховати, але… Усе відбувається надто швидко.
Еверард потер підборіддя. Щетина добряче відросла й стала на дотик м’якою: не надто зручно було голитися бронзовою бритвою, та ще й без мила. В американця промайнула думка, що навіть колючі щоки були б звичнішими й приємнішими.
Було цілком зрозуміло, що сталося. З якогось невідомого місця у просторі-часі на автопілоті надіслали часоліт із бомбою. Увімкнення двигуна активувало детонатор, тож бомба прибула сюди, уже почавши вибухати. Момент прибуття агентам Патруля вдалося визначити, але вони нічого не могли вдіяти, щоб запобігти вибуху.
Чи могла йому запобігти якась досконаліша за їхню технологія — як-от данелліанська? Еверард подумав, що можна було б завчасно установити прилад, здатний згенерувати потужне силове поле, яке стримало б вибух. Однак цього не сталося, а отже, мабуть, це неможливо. Хоча, найімовірніше, данелліанці не втручалися, бо шкоду вже заподіяно: мабуть, диверсанти спробують знову, і тоді така гра в кота й мишки сама собою могла непоправно спотворити континуум… Еверард здригнувся й різко запитав: