— Про кого?
Еверард не відповів. Він бурмотів, звертаючись скоріше до самого себе:
— Може бути, може бути. Не те щоб це знання дуже допомогло. Їхня банда добре підготувалася: облаштувались, звісно, у часі, що передує нинішньому дню — авжеж, їм потрібна була інформаційна база, що покриває не один рік. А цьому відділенню бракує персоналу. Як, зрештою, і всьому Патрулю, хай йому біс!
«Хай якими довговічними є агенти, рано чи пізно на всіх нас чекає смерть. І ми не повернемося в часі, щоб запобігти загибелі наших товаришів, щоб побачити їх знову, доки вони ще живі, бо це спричинить часове звихрення, яке може перерости в гігантський вихор; а якщо й не переросте, то щонайменше надто жорстоко нас пошарпає».
— Можна зафіксувати прибуття й відбуття часолетів, якщо знати, куди націлювати прилади. Мабуть, саме так зловмисники й виявили цю базу Патруля. А може, вони вивчали її щоденно під виглядом простих відвідувачів. Або ж прибули до цієї епохи в якомусь іншому місці, а сюди дісталися звичайним способом, нічим зовнішньо не відрізняючись від численних сьогочасних жителів, — як це намагався зробити і я. Ми не можемо обшукати кожен закуток місцевого простору-часу. Нам бракує людей, а крім того, ми побоюємося збурення, яке може спричинити така діяльність. Ні, Хаїме, Яель, нам треба самим знайти якісь підказки, звузити зону пошуку. Та як? І з чого ж мені почати?
Що маскування його розкрили, то Еверард пристав на пропозицію Зораха облаштуватися в гостьовій кімнаті. Тут він почуватиметься зручніше, ніж на заїжджому дворі, і буде напохваті все приладдя, яке йому може знадобитися. Втім, у такому разі він опиниться поза повсякденним життям міста.
— Я влаштую вам зустріч із царем, — пообіцяв господар. — Це буде зовсім неважко: він чудова людина й неодмінно зацікавиться такою дивовижею, як ви. — Зорах коротко засміявся. — Тож буде цілком природно, якщо Закарбаал Сідонець, якому потрібно розвивати дружні стосунки з тирянами, повідомить царя про можливість зустрітися з вами.
— Добре, — відказав Еверард. — Мені теж буде цікаво з ним поговорити. Можливо, він навіть чимось нам допоможе. А тим часом, гм, у нас ще лишилося кілька годин до заходу сонця. Я, мабуть, пройдуся містом, спробую його відчути, напасти на слід, якщо поталанить.
Зорах нахмурився.
— Напасти можуть саме на вас. Убивця зачаївся десь поблизу, я певен.
Еверард знизав плечима.
— Я ризикну. І нехай тим, хто пошкодує про нашу зустріч, буде він. Позичте мені пістолет, будь-ласка. Звуковий.
Він встановив потужність на рівень, достатній для того, щоб паралізувати людину, але не вбити. Живий полонений став би найбажанішим подарунком. Що противнику про це було відомо також, то Еверард серйозно не сподівався ще одного замаху на своє життя — принаймні сьогодні.
— Візьміть і бластер, — наполіг Зорах. — Я б не здивувався, якби вони напали на вас з повітря. Підведуть скутер до того місця й часу, в якому ви будете, зависнуть на антигравітаторі й розстріляють, ага? Адже їм, на відміну від нас, байдуже, помітять їх місцеві чи ні.
Еверард прилаштував кобуру з енергопістолетом на пояс. На другому боці вже висів паралізатор. Фінікієць, який помітить їх, подумає, що це якісь обереги абощо. До того ж Еверардів плащ прикривав їх.
— Дуже сумніваюся, що моя особа варта таких великих зусиль і ризику, — мовив він.
— Одного разу вони вже вирішили, що варта, так? Як узагалі цей чоловік впізнав вас?
— Мабуть, у нього був мій опис. Меро Вараґан збагнув би, що на це завдання могли відправити лише кількох позачасовиків, серед них і мене. І це дедалі більше переконує, що саме за усім цим стоїть він. Якщо я маю рацію, то наш супротивник підлий і хитрий.
— Завжди будьте на людях, — попрохала Яель. — І поверніться, перш ніж стемніє. Тут нечасто трапляються тяжкі злочини, але на вулицях немає освітлення, вночі вони майже безлюдні, і ви станете легкою здобиччю.
Еверард уявив, як уночі вистежує того, хто за ним полює, але вирішив не провокувати такої ситуації без крайньої на те потреби.
— Гаразд, я повернуся до вечері. Мені цікаво, на що схожа тирська їжа — не корабельний пайок, а та, якою харчуються на суходолі.