Жінка стримано всміхнулася.
— Боюся, нічого надзвичайного. Місцеві жителі не гурмани. Втім, я навчила нашого кухаря кільком рецептам з майбутнього. Як щодо фаршированої риби на початок?
Коли Еверард вийшов на вулицю, тіні трохи видовжилися, а повітря стало прохолоднішим. Проспектами, що перетинали вулицю Крамарів, далі сновигав люд, але не більше, ніж раніше. Тир і Усу стояли біля води, а тому тут не так сильно відчувалася нестерпна пообідня спека, яка змушувала до сієсти в багатьох інших країнах. Та й жоден справжній фінікієць не став би витрачати на сон години, протягом яких міг щось заробити.
— Пане! — продзвенів радісний голос.
«Та це ж той проноза з пристані!»
— Вітаю… е-е… Пуммаїраме, — мовив Еверард. Хлопчина, що сидів навпочіпки, скочив на ноги. — Чого ти чекаєш?
Тендітна смаглява фігурка схилилася в низькому поклоні, але в очах і губах веселощів було не менше, ніж шанобливості.
— Чого ж іще, коли не палко бажаної можливості знову прислужитися вашій світлості?
Патрульний зупинився й почухав потилицю. Хлопчак був страшенно моторний, він, можливо, урятував Еверардові життя, але…
— Вибач, але мені більше не потрібна твоя допомога.
— О пане, ви жартуєте! Дивіться: я сміюся, вражений вашою дотепністю! Я — провідник, ознайомлювач, оборонець від ошуканців і… набагато небезпечніших осіб… Невже такий великодушний пан, як ви, відмовить горопашному юнакові у задоволенні бути поруч, скористатися плодами вашої мудрості й надбати спогадів, які не забудуться навіть за багато-багато років по слідуванню за вашими найяснішими стопами?
Хоча слова були улесливими, як і годилося в цьому суспільстві, але інтонація — аж ніяк. Пуммаїрам забавлявся, і Еверард бачив це. Безперечно, юному тирянинові також було цікаво, і він хотів заробити ще й якусь копійчину. Дивлячись на високого чужинця, хлопчина мало не тремтів від очікування.
Урешті Еверард вирішив.
— Гаразд, шельмо, ти переміг, — промовив він і усміхнувся, коли Пуммаїрам закричав і затанцював з радості. Зрештою, не так уже й погано мати такого супутника. Хіба Еверардовою метою не було пізнати місто якомога глибше, а не лише оглянути визначні місця? — А тепер скажи, як же саме, на твою думку, ти можеш мені прислужитися?
Хлопчина замислився, схиливши голову набік і підперши пальцем підборіддя.
— Залежить від того, чого бажає мій пан. Якщо він має тут справи, то якого ґатунку і з ким? Якщо прагне розваг — те саме запитання. Моєму панові досить лише сказати слово.
— Гм-гм…
«А чому б не викласти йому все, звісно, в межах дозволеного. Якщо він не впорається, я завжди зможу звільнити його. Хоча, здається мені, він учепиться за цю роботу, наче кліщ».
— Тоді слухай мене, Пуме. У мене справді є в Тирі важливі справи. Можливо, вони стосуються навіть суфетів і самого царя. Ти ж бачив, як мене намагався зупинити чаклун. Так, ти допоміг мені, але таке може статися знову, і хтозна, чи наступного разу мені так само поталанить. Я не можу розповісти тобі всього, але, думаю, ти розумієш, як важливо мені дізнатися якомога більше, зустрітися з усілякими людьми. Що ти мені порадиш? Може, якусь Наливайку, де я пригостив би всіх?
Жвавий, наче живе срібло, Пум ураз зробився серйозним. Насупившись, він на якусь хвилю втупився у простір, після чого ляснув пальцями й захихотів:
— Знаю! Високоповажний пане, найкраще, що я можу запропонувати на початок — це відвідати Головний храм Ашерат.
— Що? — Еверард, здивований, узявся перебирати засвоєну ним інформацію.
Ашерат, яку Біблія назве Астартою, була дружина бога-опікуна Тира Мелькарта, якого також називали Баал-Мелек-Карт-Сор — «Володар міста Сор»… Могутня богиня, що дарує родючість людині, тварині й землі, жінка-воїн, яка одного разу кинула виклик самому пеклу, щоб повернути коханого з мертвих, морська володарка, одним із утілень якої могла бути Таніт… Саме так, у Вавилоні її звали Іштар, а до грецького світу вона увійде як Афродіта…
— Авжеж моєму велемудрому панові відомо, що чужоземному відвідувачеві — тим паче відвідувачеві такому поважному, як він, — було б вельми необачно не засвідчити пошани богині, щоб вона осяяла своєю усмішкою його справи. Правду кажучи, якщо жерці прознають про цей ваш огріх, вони можуть постати проти вас. Посланці з Єрусалима мали через це чималий клопіт. Крім того, хіба це не добре діло — звільнити дівчину від неволі й туги? — Пум скоса глянув на Еверарда, підморгнув йому й підштовхнув ліктем. — Це ще й приємна розвага.
Патрульний нарешті пригадав і на якусь мить спантеличився. Як багато інших тогочасних семітських племен, фінікійці вимагали від кожної вільнонародженої жінки принести свою цноту в жертву богині — така собі ритуальна проституція. Доки чоловік не купить її прихильності, жінка не може вийти заміж. У цьому звичаї не було розпусти — своїм корінням він сягав страхів і ритуалів родючості кам’яної доби. А поза тим, звісно, принаджував заможних мандрівників і чужоземних відвідувачів.