Піонер Серьожа, йог.
Василь Петрович, йог.
Боріс Глебович, друг Василя Петровича, йог.
Лазарь Германович, кандидат в йоги.
Зульфія, хатня робітниця.
Карпо Герасимович, гамасєк.
Дія відбувається в квартирі Василя Петровича.
Кімната Василя Петровича зроблена з мореного дуба. В ній красиво розташовані гарнітури з червоного дерева. Посередині стирчить рояль «Беккер». На ньому лежать ананаси. Василь Петрович і Боріс Глебович стоять посеред кімнати на голові. Трохи далі, на гарному арабському пуфіку в позі «лотос» сидить піонер Серьожа і ковтає бінта. Всі вони без штанів. Тривала тиша, під час якої чути ковтки піонера Серьожі.
Василь Петрович (стоячи на голові, до Серьожі). Скільки?
Серьожа. Півтора метри.
Василь Петрович. Ще двадцять сантиметрів проковтни, Серьожа, і на сьогодні досить.
Боріс Глебович (стоячи на голові). Василь Петрович, де ананаси брав?
Василь Петрович (стоячи на голові). Де брав, там нема.
Серьожа. Я вже проковтнув, Василь Петрович, що тепер робить?
Василь Петрович. Тепер сиди.
Серьожа сидить, Василь Петрович і Боріс Глебович стоять на головах.
Боріс Глебович. У мене вже в голові свербить.
Двері відчиняються, і входить Лазарь Германович.
Лазарь Германович (стучить по відчинених дверях). Тук-тук-тук, можна до вас?
Василь Петрович. А, Лазарь Германович. Заходь, не соромься.
Лазарь Германович. Мені казали, що у вас тут, яку Африці. Йоги, ананаси, таке інше.
Нервово регоче і потирає руки.
Василь Петрович (прицмокує язиком). Уци-ци-ци, а шо ще буде, Лазарь Германович! Он лишень знімайте штани і ідіть до Серьожи, він вам покаже.
Лазарь Германович слухняно виконує накази Василя Петровича.
Серьожа (із бінтомуроті). Перш за все, шановний, станьте рака, йога любить прану.
Боріс Глебович і Василь Петрович (регочуть, стоячи на головах). Авжеж, авжеж.
Входить Зульфія з мітлою і в паранджі і заходиться прибирати кімнату. Вона чимсь незадоволена.
Зульфія. Знов ця хурда-мурда.
Боріс Глебович (до Василя Петровича, пошепки). Василь Петрович, ану лишень давай з Зульфії паранджу здеремо.
Василь Петрович (зухвало). Нехай носить. Азія!
Обидва регочуть. Весь цей час Лазарь Германович марно намагається стати рака.
Василь Петрович. Харош, Лазарь Германович, прана вся через жопу вилізе.
Боріс Глебович (регоче). Га-га-га-га.
Серьожа. Василь Петрович, Боріс Глебович, покажіть йому, боя вже не в змозі, я ж іще хлопчик.
Боріс Глебович, Василь Петрович, піонер Серьожа стають рака, вишикувавшись у шеренгу, сраками до дверей.
Василь Петрович (до Зульфїі). Зульфія, ти теж ставай.
Зульфія кида мітлу і теж стає рака. Всі стоять мовчки. Тіки Боріс Глебович регоче.
Василь Петрович. Мовчи. Хай прана іде.
Всі стоять раком Двері відчиняються, і входить Карпо Герасимович – гамаеєк. Він бачить на полужопи, а на роялі ананаси.
Карпо Герасимович. Ха. Оце й тобі і на!
Карпо Герасимович бере ананас і починає його їсти. Потім спльовує шкарлупки і знімає штани.
Лазарь Германович (боягузливо). Ха, а чули, а десь щось грюкнуло.
Василь Петрович. То, мабуть, прана прийшла.
Утопія
Микола Гнатович, сільський утопіст.
Цицькін, сільський детектив.
Кіндрат Омелянович, сільський вчитель.
Підарас Вєня, сільський недоумок.
На сцені невеличкий будинок. Зліва на будиночку напис: «Карасін». Справа напис: «Магазін». Біля магазину лежить недбайливо покинутий у пилюку лісапет. В невеличкому проміжутку між написами «Карасін» і «Магазін» сидить Микола Гнатович, утопіст, і пале «Сєвєр». Входить Кіндрат Омелянович, сільський вчитель.