Выбрать главу

Храм.

Ви звали, я прийшов!

Щукін.

Пі-пі-піздєц.

Двері храма з грюкотом падають в болотне гівно, у проломі дверей видно, як усередині на ланцюгах агресивно гойдається кришталева домовина. Амплітуда гойдання возраста, ланцюги лопаються, і гроб невидимою силою випльовується з храма на леваду. Кришталева кришка відлітає нахуй, із зручної приємної домовини піднімається пророк Микола – сліпий прорщатєль храма Аполлона, вдягнутий в шинель, із залисинами на лобі, і гранчаком у руці, і з маузером і шашкою на поясі.

Пророк Микола.

Ви звали? Я прийшов. Налийте, підараси, Бо щас піздюлєй вам понакладу! Шо лежите, як вшивиє матраси?

Савва Морозов.

Ха, то ти із домовини? Навіщо ж там тобі пістоль і шашка, Та ще стакан, гранений, як алмаз? І лаєшся, до того ж, як скажений, На всякого, шо він є підарас. Ти сам такий! Шо більма залупаєш? Недаром, мабуть, повилазило тобі. Пиздять, шо ти пророк, – пророчествуй, шо знаєш, Або уйобуй! Шось одно із двух. Таких гандонів часто бачив я, Шо всім пиздять: я гуру, я учитель, Несіть мені усі по три рубля, І мудрості я дам вам дохуя. А сам читать уміє по складам І голосно пердить в кампаньї дам…

Не бажаючи далі слухати цей поток підсвідомості, пророк Микола смачно пиздить Савву маузером по мармизі, той пада.

Пророк Микола (до Щукіна).

Ти тоже попиздіти хочеш?

Щукін.

Нє, я нє.

Роздратований Микола хряпає маузером і Щукіна тоже. Попизджені Щукін і Морозов лазять рака, потроху критикуя пророка. Пророк Микола миттю хуяре гранчак горілки. Руба закуску, мимоходом запиздячує шашкою блядь. Потім скида чоботи і портянки і з насолодою виколупує бруд поміж пальців. Друга блядь з жаху сховалася в домовину і неприємно там усцялась. З домовини ріденькими струмочками тече рудувата сеча.

Савва Морозов докором, до Щукіна).

От бач, до чого привело шукання правди! Якого хуя ти його позвав? Той жлоб у домовині – не пророк, Не бачив я пророків у шинелях Із маузером, то фурія якась, то вурдалак. Пизділи мирно ми про нашу жізнь Хуйовую, я нюхав тьоплий воздух, Відчуваючи, неначе смачним салом повіяло… Подумав я, шо смалять кабана, А навкруги сидять друззя, красиві, Утончьонні, з веселими блядями, І ніздрі жадібно розширились у мене, I почало мені здаватись, шо січас Пойму я жізнь, м закони сложні і красиві, її гармонію…

Пророк Микола.

Замовч і не пизди! Які закони там, де бляді хтиві, Скупі, невиховані, шо при виді грошей Напустять на персидський килим слину, Нахабно сцуть пророку в домовину? Чому я, молодий, розумний, гарний, Замість того, шоб їздить у круїзи, Дивлюсь на їхні блядскії капрізи І слухаю, як ви, засранці потні, Отут патякаєте? Знаю ваші мислі Хуйові, про аршин, яким не можна міряти Росію, Бо ним ви хуя міряли у бані, І тепер він правільную цифру не покаже, А потім плакати, як крокодил підступний, Шо в нас нарід дурний і п'є багато, Шо правди ніхуя нема ніде, А згодом йобнути горілки літрів зо два, Блювать самозакохано і пиздити сім'ю: Жінок, дітей, тварин, ламати фікус — Растєніє корисне, бити посуд… О, злі єхідни, знаю мислі ваші!.. Пророчеств мудрих ви від мене ждете? Так я вам дам моїх піздюлєй страшних, ніякая Кассандра вас по яйцях ногой не впизде влучно так, как я!..

З цими словами пророк Микола пиздить обох славянських гуманістів несподіваний крик зупиняє його невдячну працю на тлі лісу з трубой і барабаном з’являється піонерський загін з Павліком Морозовим і Учителем атеїзму на чолі.

полную версию книги