— Отже, тепер вона — наш єдиний доказ…
Геракл кивнув і глянув на Діагора великими очима, немовби той сказав щось надзвичайно дивовижне.
— Саме так. Якщо наші два хитруни не заговорять, то ми публічно звинуватимо їх на основі Ясінтриних свідчень. Авжеж, слово повії нічого не варте проти слова вільного громадянина, але хтозна, може, звинувачення розв’яже язика Анфісові, а може, і самому Менехмові.
Діагор глянув на залитий блискучим сонячним сяйвом садок і закліпав. Біля криниці ліниво паслася сумирна велика біла корова.* Геракл, радісно збуджений, мовив:
__________
* Як і в попередніх розділах, відбувається посилення ейдезису, щоб увиразнити образ Геріонових корів.
¯¯¯¯¯¯¯¯¯¯
— От-от має прийти Евмарх із новинами. Тоді ми дізнаємося, що наміряються робити ці пронози, і діятимемо відповідно…
Він знову ковтнув вина, повільно і з насолодою смакуючи його. Помітивши, що Діагор не поділяє його оптимізму, Геракл, мабуть, почув себе ніяково, бо враз змінив тон і дещо різко промовив:
— То що скажеш? Твій розгадник розкрив таємницю!
Діагор далі дивився на садок, кудись за корову, що мирно жувала траву.
— Ні.
— Що?
Діагор похитав головою, оберненою до садка, так що здавалося, ніби він звертається до корови.
— Ні, розгаднику, ти не розкрив таємниці. Я добре пам’ятаю те, що бачив у Трамахових очах: він був не просто стурбованим, він був нажаханим. Ти хочеш, щоб я повірив, буцімто він збирався розповісти мені про свої розпусні забави з Менехмом, але… Ні. Його таємниця була набагато страшнішою.
Геракл лінькувато похитав головою, немовби набираючись терпцю перед розмовою з маленькою дитиною. Відтак мовив:
— Трамах боявся Менехма! Юнак гадав, що скульптор уб’є його, якщо він його викаже! Саме цей страх ти й бачив у його очах!..
— Ні, — відказав Діагор із безмежним спокоєм, немовби вино чи млосний полудень приспали його.
А тоді додав, говорячи повільно-повільно, неначе кожне слово було іноземне і потрібно було старанно вимовляти його, щоб перекласти:
— Трамах був нажаханий… Але ляк його виходив за межі розуміння… То був самий Жах, Ідея Жаху: щось, що твій розум, Геракле, не спроможний навіть уявити, бо ти не зазирнув у його очі, як це зробив я. Трамах боявся не того, що міг йому заподіяти Менехм, а… чогось значно страхітливішого. Я це знаю, — і по хвилі додав: — Не знаю звідки. Але я це знаю.
— Ти хочеш сказати, що моє пояснення хибне? — ображено запитав Геракл.
— Пояснення, яке ти мені пропонуєш, — логічне. Дуже логічне, — Діагор і далі споглядав садок, у якому паслася корова. Він глибоко зітхнув. — Але я не думаю, що воно істинне.
— Логічне, але не істинне? Що ти взагалі верзеш, Діагоре з Медонту?
— Не знаю. Розум каже мені: «Геракл має рацію», але… Можливо, твій товариш Крантор зумів би пояснити це краще за мене. Учора ввечері, в Академії, ми багато про це говорили. Може бути, що Істину неможливо осягнути логічним мисленням… Я маю на увазі… Якби я зараз сказав тобі щось безглузде, наприклад: «У твоєму садку, Геракле, пасеться корова», — ти взяв би мене за божевільного. Але хіба не могло би статися так, що для когось іншого, не для тебе й не для мене, це твердження було б істинним? — Діагор порухом руки спинив Геракла, який хотів був щось відповісти. — Я знаю: стверджувати, що у твоєму садку — корова, це нераціонально, бо її там нема й не може бути. Але чому істина повинна бути раціональною, Геракле? Хіба не можна припустити, що існують… ірраціональні істини?*
__________
* Поза всяким сумнівом, «корова в садку» — так само, як «звір» у четвертому розділі чи «змії» в другому — це суто ейдетична з’ява, а тому й невидима для головних героїв. Однак автор використовує її як аргумент на користь Діагорових сумнівів: бо ж для читача це твердження справді істинне. Серце калатає мені в грудях. Мабуть, через утому.
¯¯¯¯¯¯¯¯¯¯
— То ось, що вам учора розповідав Крантор? — Геракл насилу тамував гнів. — Ця філософія доведе тебе до божевілля, Діагоре! Я тобі кажу про логічні, пов’язані між собою речі, а ти… Загадкова смерть твого учня — це не якась філософська теорія! Це ланцюжок раціональних подій, які…
Він урвався, помітивши, що Діагор знову хитає головою і дивиться не на нього, а далі на порожній садок.**