— Де подівся Геракл? — запитав Діагор Крантора, смикнувши його за плащ. Рейвах стояв несосвітенний.
— Не знаю, — стенув плечищами Крантор. — Якусь хвилю тому він, наче пес, нюшив біля трупів. А де він тепер…
Діагор бачив у майстерні самі лише статуї: одні були нерухомі, інші ледь-ледь рухалися. Він узявся незграбно пропихатися повз них. Його штовхали; він чув, як хтось кликав його крізь гамір; плащ тягнули у протилежному напрямку; він обернувся: ворушачи губами, до нього наблизилося обличчя одного з Праксіноєвих людей.
— Тобі треба поговорити з архонтом, якщо хочеш висунути звинувачення…
— Гаразд, я поговорю, — відповів Діагор, не надто розуміючи, що йому кажуть.
Він позбувся всіх перешкод, протовпився крізь юрбу й вибрався до виходу. Зовні стояла чудова днина. Раби та вільні громадяни немовби закам’яніли перед портиком, либонь беручи приклад зі скульптур усередині. Присутність людей надгробком лежала йому на грудях: тільки лишивши майстерню далеку позаду, Діагор зміг вільно відітхнути. Він спинився й роззирнувся навсібіч. Нарешті він із безмежною полегкістю помітив віддалік розгадника, що замислено простував своєю вайлуватою, повільною ходою. Філософ озвав його.
— Я хотів подякувати тобі, — сказав він, наздогнавши Геракла. У його голосі чути було якийсь дивний примус. Він говорив як погонич, що підганяє волів, намагаючись не кричати. — Ти добре виконав свою роботу. Я більше тебе не потребую. Сьогодні ж увечері я заплачу тобі домовлене, — пообіцяв він і, немовби неспроможний більше терпіти розгадникове мовчання, додав: — Урешті-решт, все було так, як ти мені пояснював. Ти мав рацію, а я помилявся.
Геракл щось пробурмотів. Діагорові довелося майже нахилитися, щоб зрозуміти слова, хоча говорив розгадник дуже повільно.
— Чому цей дурень так учинив? Ясна річ, ним оволодів страх чи божевілля… Але ж… обидва тіла понівечені!.. Це безглуздо!
Діагор відказав йому з дивною жорстокою втіхою:
— Він сам розповість нам чому, добрий Геракле. Тортури розв’яжуть йому язика!
Вони мовчки простували залитою сонцем вулицею. Геракл почухав гостре тім’я.
— Мені шкода, Діагоре. Я помилився щодо Менехма. Я був певен, що він намагатиметься втекти, а не…
— Це вже не має значення, — Діагор говорив, наче людина, яка відпочиває, досягнувши мети після повільної і тривалої подорожі безлюдною пусткою. — Це я помилився і аж тепер зрозумів це. Я ставив честь Академії над життя цих бідолашних хлопчиків. Та це вже не має значення. Я свідчитиму і звинувачуватиму!.. Звинувачуватиму й себе як ментора, бо… — він потер скроні, немовби силкувався розв’язати складну математичну задачу, а тоді мовив далі: — Бо коли щось змусило їх шукати опіки в цього злочинця, то це моя провина.
Геракл хотів був щось сказати, але передумав і не став перебивати Діагора.
— Це моя провина… — повторив філософ, неначе прагнув завчити ці слова напам’ять. — Це моя провина!.. Менехм — лише божевільний шаленець, а я… Хто я?
Цієї миті сталося щось дивне, хоча жоден із них спочатку цього не усвідомив: вони заговорили одночасно, немовби розмовляли, не слухаючи, тягнучи поволі фрази, один — із запалом, другий — рівним, холодним тоном:
— Я винен, насправді винен я!..
— Менехм несподівано натрапляє на Евмарха, лякається і…
— Бо що ж, власне, означає бути вчителем? Скажи мені!..
— …Евмарх йому погрожує. Нехай. Тоді…
— …це означає вчити, а вчити — це священний обов’язок!..
— …вони б’ються, і Евмарх, ясна річ, падає…
— …учити означає виліплювати душі!..
— …Анфіс, мабуть, хоче захистити Евмарха…
— …добрий учитель повинен знати своїх учнів!..
— …гаразд, але навіщо тоді їх так нівечити?..
— …бо якщо це не так, навіщо тоді вчити?..
— Я припустився помилки.
— Я припустився помилки!
Вони спинилися. Якусь хвилю дивилися один на одного, розгублені й стривожені, немовби кожен із них був тим, чого другий цієї миті конче потребував. Гераклове обличчя неначе постаріло. Він промовив поволі-поволі:
— Діагоре… визнаю, що в цій справі я діяв незграбно, як корова. Мої думки ще ніколи не були такі важкі й неповороткі, як зараз. Найбільше мене дивує те, що ці події мають певну логіку, і моє пояснення загалом видається задовільним, проте… лишаються деталі… так, їх небагато, і все ж… Мені хотілося б іще якийсь час поміркувати. Я не візьму з тебе гроші за ці додаткові години.