__________
* Тепер я знаю, що чоловік, який ув’язнив мене тут, геть-чисто божевільний. Я саме зібрався перекладати цей абзац, коли здійняв погляд і побачив його переді мною, як Геракл Ясінтру. Він зайшов до моєї камери безгучно, а вигляд мав чудернацький: на ньому був довгий чорний плащ, маска й розтріпана перука. Маска зображала жіноче обличчя, але руки й голос належали літньому чоловікові. Його слова і рухи (тепер, закінчивши переклад, я це розумію) були ідентичні словам і рухам Ясінтри під час цього діалогу (він розмовляв моєю мовою, але це був точний переклад її слів). Тому в примітках я зазначу лише свої репліки після Гераклових.
¯¯¯¯¯¯¯¯¯¯
— Працюй далі, я не хотіла тебе турбувати, — промовила Ясінтра своїм чоловічим голосом.
Геракл, утім, не видавався потурбованим.
— Що тобі треба? — сказав він.**
__________
** — Хто ти? — запитав я.
¯¯¯¯¯¯¯¯¯¯
— Не припиняй своєї праці. Схоже, вона дуже важлива…
Геракл не був певен, глузує вона з нього чи ні (важко було з’ясувати це, адже, як він гадав, усі жінки носять маски). Вільно рухаючись у темряві, вона повагом підійшла.
— Що тобі треба? — повторив він.***
__________
*** Тут, здається, я не сказав нічого.
¯¯¯¯¯¯¯¯¯¯
Гетера стенула плечима. Спроквола, мало не з нехіттю, вона наблизила своє тіло до нього.
— Як ти можеш сидіти так довго тут, у темряві? — поцікавилася вона.
— Я думаю, — відповів Геракл. — Темрява допомагає мені.*
__________
* — У темряві? Хіба я з власної волі сиджу в темряві? — вигукнув я. — Це ж ти замкнув мене тут!
¯¯¯¯¯¯¯¯¯¯
— Зробити тобі масаж? — тихо запитала Ясінтра.
Розгадник лише мовчки глянув на неї.**
__________
** — Масаж!? Ти з глузду з’їхав???
¯¯¯¯¯¯¯¯¯¯
Вона простягла до нього руки.
— Облиш мене, — сказав Геракл.***
__________
*** — Забирайся геть! — вереснув я і скочив на рівні.
¯¯¯¯¯¯¯¯¯¯
— Я лише хотіла зробити тобі масаж, — грайливо промовила вона.
— Не треба. Облиш мене.****
__________
**** — Не чіпай мене!!! — здається, я крикнув це, але не певен.
¯¯¯¯¯¯¯¯¯¯
Ясінтра спинилася.
— Мені б хотілося зробити тобі щось приємне, — промурмотіла вона.
— Чому? — запитав Геракл.*****
__________
***** — Ти… ти геть божевільний… — жахнувся я.
¯¯¯¯¯¯¯¯¯¯
— Я в боргу перед тобою, — відказала гетера. — І хочу розплатитися.
— У цьому немає потреби.******
__________
****** — У боргу?.. Якому боргу?.. За переклад книжки?..
¯¯¯¯¯¯¯¯¯¯
— Я така ж самотня, як і ти. Але я можу ущасливити тебе, запевняю.
Геракл глянув на неї. Обличчя дівчини було безвиразне.
— Якщо хочеш ущасливити, облиш мене на самоті, — відказав він.*******
__________
******* — Випусти мене звідси, і я буду щасливий!
¯¯¯¯¯¯¯¯¯¯
Гетера зітхнула. Знову знизала плечима.
— Хочеш, може, їсти? Чи пити? — запитала вона.
— Ні, нічого не хочу.********
__________
******** — Так, хочу!!! Я голодний! Мене палить спрага!..
¯¯¯¯¯¯¯¯¯¯
Ясінтра обернулася й рушила до виходу, але на порозі спинилася.
— Поклич мене, якщо чогось потребуватимеш, — сказала вона.
— Покличу. Але зараз іди.*
__________
* — Зажди, будь ласка, не йди!.. — раптом перелякався я.
¯¯¯¯¯¯¯¯¯¯
— Лише поклич мене, і я прийду.
— Та йди вже!**
__________
** — НЕ ЙДИ!!!..
¯¯¯¯¯¯¯¯¯¯
Двері зачинилися. Приміщення знову поринуло в темряву.***
__________
*** — Ні!!! — закричав я і заридав.
Тепер, трохи заспокоївшись, я запитую себе, що мав на меті досягнути цією безглуздою пантомімою мій полонитель. Показати, що досконало знає твір? Натякнути, що йому повсякчас відомо, який саме уривок я перекладаю?.. Єдине, у чому я певен, — о грецькі боги, поможіть мені! — це те, що потрапив до рук якомусь старому безумцеві!
¯¯¯¯¯¯¯¯¯¯
9
Оскільки Менехма, сина Лака, із дему Харисій звинувачено у «злочинах крові» — або ж «злочинах плоті», як воліли казати деякі, — його судили на Ареєвому пагорбі, в Ареопазі — одній із найшанованіших установ Міста. Колись на її мармурових плитах готувалися важливі й урочисті рішення минулих урядів, але після реформ Солона та Клісфена повноваження Ареопагу були обмежені тільки сферою судочинства, а саме — процесів, які стосувалися умисних убивств; вироком у таких справах могла бути смертна кара, позбавлення прав або остракізм. Тим-то жодного афінянина не тішив вид розміщених ярусами білих лав, суворих колон і високого помосту, на якому засідали архонти перед круглою, як таця, курильницею — у ній на пошану Афіни чаділо пахуче зілля, запах якого — як стверджували знавці — дещо скидався на запах смаженої людської плоті. Утім, іноді коштом якогось поважного обвинуваченого тут справляли невеликі учти.