Вони обмінялися ще кількома словами, а тоді розпрощались як друзі. Платон попрямував до свого скромного помешкання біля гімнасія, а Діагор — до будинку школи. Він почував задоволення й неспокій, як то траплялося завжди після розмови з Платоном. Ментор горів бажанням застосувати на практиці те, чого, як йому здавалося, він навчився. Завтра, думав Діагор, він почне життя заново. Цей досвід навчить його, що не слід занедбувати виховання жодного учня, не слід мовчати, коли потрібно говорити, навчить бути учневі не лише за повірника, а й за наставника і порадника… Трамах, Евней та Анфіс — це три його тяжкі помилки, яких він більше ніколи не припуститься!
Зайшовши у прохолодну сутінь передпокою, Діагор почув якийсь шум, що долинав із бібліотеки, і насупився.
Бібліотека Академії розміщувалася у залі з великими вікнами, до якої вів короткий коридор праворуч від головного входу. Зараз двері були відчинені — дивно, адже лекції начебто скасовано, а учні не мали звички присвячувати вільні дні вивченню текстів. Хіба що котрийсь із менторів…
Діагор рішуче підійшов і зазирнув до бібліотеки.
Рештки світла з бенкету присмеркового сонця сочилися крізь вікна без віконниць. Перші столи були порожні, далі теж нікого не було, а ось у глибині зали… У глибині зали він побачив стіл, завалений папірусами, за яким, однак, ніхто не сидів. Як видавалося, неторкнуті були й полиці, на яких під дбайливим наглядом зберігалися філософські тексти (зокрема й не один примірник Платонових «Діалогів»), а також поетичні та драматичні твори. «Чекайте-чекайте, а онде, у лівому кутку…»
Там спиною до Діагора стояв якийсь чоловік. Нахилившись, він шукав щось на нижніх полицях, і тому філософ не помітив його відразу. Зненацька чоловік різко випростався зі згортком папірусу в руці, і Діагор упізнав його, навіть іще не бачивши обличчя.
— Геракле!
Розгадник обернувся з непритаманною йому прудкістю — наче кінь, підстьобнутий батогом.
— А, це ти, Діагоре!.. Коли ти запросив мене до Академії, я познайомився з кількома рабами, і сьогодні вони впустили мене до бібліотеки. Не сердься на них… ну і на мене, звісна річ…
Філософові спершу здалося, що Геракл занедужав: обличчя його було таке бліде, наче з нього сплинула вся кров.
— Але що…
— Клянуся священною Зевсовою егідою, — перебив його Геракл, що аж тремтів. — Ми зіштовхнулися з могутнім і незвичайним злом, Діагоре, злом, бездонним, наче морська безодня, злом, яке стає темнішим, що глибше ми в нього занурюємось. Нас ввели в оману!
Він говорив дуже швидко, не припиняючи діяльності: розгортав і знову згортав сувої папірусу, клав їх назад на полички… Кажуть, візниці розмовляють так із кіньми під час перегонів. Товсті Гераклові руки і його голос тремтіли одночасно. Він гнівно мовив далі:
— Нас використали, Діагоре, тебе й мене, використали, щоб розіграти жахливий фарс. Ленейську комедію з трагічним фіналом!
— Про що ти кажеш?
— Про Менехма, про Трамахову смерть, про вовків на Лікавіті… Ось, про що я кажу!
— Що ти маєш на увазі? Менехм невинен?
— О ні! Він винен, винен більше, ніж згубна жага! Але… але…
Він затнувся й підніс кулак до рота. Відтак промовив:
— Я все поясню тобі в належний час. Сьогодні вночі я мушу відвідати одне місце… Мені б хотілося, щоб ти пішов зі мною, але попереджаю: те, що ми побачимо там, буде не надто приємним!
— Я піду, — відказав Діагор, — навіть на протилежний берег Стіксу, якщо ти гадаєш, що це допоможе розкрити ту оману, про яку ти кажеш. Повідай мені лише одне: це стосується Менехма, чи не так?.. Він посміхався, коли визнавав себе винним… а це, без сумніву, вказує на те, що він має намір утекти!
— Ні, — відказав Геракл. — Менехм посміхався, коли визнавав себе винним, тому, що не має наміру втікати.
Побачивши здивування на Діагоровому обличчі, він додав:
— Саме так їм і вдалося нас одурити!*
__________
* Він прийшов у інакшій масці (цього разу — з усміхненим чоловічим обличчям). Я підвівся з-за столу.
— Ти вже виявив головний ключ? — голос звучав приглушено з-під розсміяної личини.
— Хто ти?
— Я — запитання, — відказав мій тюремник і повторив: — Ти вже виявив головний ключ?
— Випусти мене звідси…
— Випущу, коли виявиш ключ. Ти вже виявив його?
— Ні, не виявив! — заволав я, зриваючись із прив’язі й гублячи віжки спокою. — Ейдезис у творі вказує на Гераклові подвиги, і на дівчину з лілією, і на перекладача… але я не знаю, що все це може значити! Я…