¯¯¯¯¯¯¯¯¯¯
— Це лялька, — сказав Геракл паралізованому від жаху товаришеві.
Одна нога вдарила котрогось із глядачів, а тоді впала на підлогу; друга — кинута надто сильно — відскочила від протилежної стінки. Жінки тепер билися за право відірвати голову скаліченому манекенові: хто тягнув в один бік, хто — в інший, хто хапався руками, а хто — зубами. Переможниця стала на середину сцени і з виттям високо здійняла свій трофей, безсоромно розставивши ноги, демонструючи непритаманні афінським дівчатам атлетичні стегна і випинаючи розкішні перса. Світло смолоскипів затаврувало червоним її ребра. Жінка почала тупати босою ногою по дерев’яному помосту, викликаючи пилових примар. Її товаришки, задихані, але вже спокійніші, дивилися на неї з повагою.
Над глядачами запанував Хаос. Годі було збагнути, що відбувається. Усі з’юрмилися довкола чаші. Ошелешений, приголомшений безладом Діагор теж підійшов. Перед ним старий чоловік трусив густим сивим волоссям, немовби поринувши в екстаз якогось внутрішнього танцю. Старигань тримав щось у зубах: здавалося, наче його вдарили по обличчю і роз’юшили губи, але клапті м’яса, що звисали з кутиків рота, були не його.
— Мені треба вийти, — простогнав Діагор.
Жінки несамовито затягли в один голос:
— Ая, ая, Бромій, евое, евое!..
— Заради богів дружби, Геракле, що то було? Це ж не Афіни, правда ж!
Важко відсапуючи, вони сиділи на землі в мирній прохолоді безлюдної вулиці, спершись спинами до стіни будинку. Діагорів шлунок почувався вже краще після того, як власник немилосердно його прочистив. Геракл, насупившись, відказав:
— Боюся, Діагоре, це більше Афіни, ніж твоя Академія. Це діонісійський обряд. Щомісяця десятки їх справляють у Місті та околицях. Вони різняться дрібними деталями, але загалом усі подібні. Я, звісна річ, знав про існування таких ритуалів, але досі не бачив на власні очі жодного. І захотів побачити.
— Навіщо?
Розгадник почухав посріблену сивиною борідку.
— Згідно з легендою, Діонісове тіло роздерли титани — подібно як фракійки — Орфеєве, — але Зевс узяв його серце та повернув сина до життя. Вирвати серце і з’їсти його — чи не найголовніша частина діонісійського ритуалу…
— Чаша… — пробурмотів Діагор.
Геракл кивнув.
— У ній вочевидь були гнилі шматки сердець, вирваних у тварин…
— А ті жінки…
— Жінки й чоловіки, раби й вільні, афіняни й метеки… Під час обряду різниця між ними зникає. Безумство та нестямність братають людей. Одна з цих жінок, що рачкували, може бути архонтовою донькою, а поруч із нею, можливо, повзла рабиня з Коринфа чи гетера з Аргоса. Це божевілля, Діагоре: нам не осягнути цього розумом.
Філософ приголомшено похитав головою.
— Але який стосунок це має до… — ураз він широко розплющив очі й вигукнув: — Вирване серце!.. Трамах!
Геракл знову кивнув.
— Ця релігійна громада, яку ми сьогодні бачили, — існує відносно законно, влада знає про неї і не заперечує, однак є й інші, які через особливості своїх ритуалів діють таємно… У мене вдома ти був порушив слушне питання, пригадуєш? Істини не можна дістатися розумом. Тоді я не повірив тобі, але тепер мушу визнати, що ти мав рацію: сьогодні вдень на агорі я слухав розмову селян з Аттики, що жалілися на смерті своїх товаришів, на яких напали вовки, і те, що я відчув, було не логічним наслідком… скажімо, аргументованої бесіди, а… чогось… чого я навіть не можу визначити… Можливо, це був спалах мого сократівського даймона, можливо, інтуїція, подібна до тої, що, як стверджують, властива жінкам. Це сталося, коли один із селян згадав, що в його товариша вижерли серце. Тоді я просто подумав: «Це був ритуал, а ми навіть не запідозрили цього». Жертвами ставали здебільшого селяни, тому досі все відбувалося непомітно. Але я впевнений, що це триває в Аттиці вже віддавна…
Розгадник утомлено звівся на рівні. Діагор вчинив так само й пробурмотів нагальним і схвильованим тоном:
— Стривай-но! Але ж Евней та Анфіс померли не так! Вони… у них серця лишилися на місці!
— Ти ще не збагнув? Евнея та Анфіса вбили, щоб ошукати нас. Трамахова смерть — ось що вони прагнули приховати. Коли вбивці дізналися, що ти винайняв розгадника таємниць, то сполошилися й вирішили розіграти цю моторошну комедію…
Діагор провів рукою по обличчю, немовби хотів зірвати той недовірливий вираз, який з’явився на ньому.
— Це неможливо… Вони зжерли… Трамахове серце?.. Коли?.. До нападу вовків чи після?..