— Мені не веліли тебе вбивати. Я могла б це зробити, якби хотіла. Мені сказали тільки, щоб я, не завдавши шкоди, торкнулася кинджалом твого тіла тої миті, коли ти сягнеш вершини насолоди, не раніше й не пізніше.
Геракл тримав її за волосся. Обоє важко дихали. Її голі груди приплющилися до його туніки. Трусячись від люті, розгадник поміняв руку: узявши її за волосся лівою, він здійняв праву і двічі навідліг ударив по обличчю. Коли він спинився, дівчина лише облизала розбиті губи й поглянула на нього, не виявляючи ні болю, ні переляку.
— Високих чоловіків, що розмовляли з афінським акцентом, ніколи не було, чи не так? — запитав Геракл.
— Ні, вони були, — відказала Ясінтра. — Але мали на обличчях маски. Уперше вони мені погрожували після Трамахової смерті. Після вашої розмови зі мною вони повернулися. Їхні погрози були жахливі. Мені детально розповіли, що робити: я мала сказати тобі, що мені погрожував Менехм. Мала прийти до тебе й попросити прихистку. Звабити, щоб ти пізнав насолоду зі мною, — Геракл знову здійняв праву руку. Вона сказала. — Ти можеш забити мене до смерті. Я не боюся померти, розгаднику.
— Але боїшся їх, — пробурмотів Геракл, так і не вдаривши.
— Вони дуже могутні, — Ясінтра посміхнулася розсіченими губами. — Ти навіть не уявляєш, що вони погрожували зробити зі мною, якщо я не підкорюся. Часом смерть приносить полегкість, але вони обіцяють не смерть, а нескінченний біль. Вони будь-кого швидко переконають. Ні ти, ні твій товариш не маєте проти них ні найменшого шансу.
— Ти так кажеш, бо тобі веліли це сказати?
— Ні, я сама це знаю.
— Як ти з ними зв’язуєшся? Де їх знайти?
— Вони самі знаходять тебе.
— Вони приходили сюди?
— Так, — відказала Ясінтра, і Геракл помітив, що вона завагалася. Пильно стежачи за кожним її рухом, він змусив її притиснутися спиною до стіни і, наче ніж, уп’яв їй у плече лівий лікоть.*
__________
* Чому три ейдетичні слова (я їх підкреслив) знову з’являються? Адже небезпека для Геракла, схоже, минула… Що відбувається?
¯¯¯¯¯¯¯¯¯¯
Ясінтра додала:
— Насправді вони й зараз тут.
— Тут? Що ти маєш на увазі?**
__________
** Я зрозумів! Геракле, стережися — за СПИНОЮ!!!
¯¯¯¯¯¯¯¯¯¯
Ясінтра мовчала. Вона водила очима по кімнаті, немовби хотіла охопити її всю поглядом. Відтак промовила з дивною неквапливістю:
— Мені також наказали, щоб… після того, як ти пізнаєш насолоду, я забалакала тебе… і відвернула увагу…
Геракл помітив швидкий рух її очей.***
__________
*** ОБЕРНИСЯ!!!
¯¯¯¯¯¯¯¯¯¯
Раптом він неначе почув якийсь внутрішній голос, що кричав йому: «Обернися». Розгадник обернувся саме вчасно.
Права рука постаті в масці й важкому чорному плащі саме завершувала описувати безгучне і смертоносне півколо, але несподівана перешкода — Гераклова рука — змінила траєкторію удару, і лезо, не завдавши шкоди, лише розітнуло повітря. Перш ніж нападник завдав нового удару, розгадник устиг обернутися і схопити його за правий зап’ясток. Вони почали боротися. Геракл глянув на обличчя противника і враз відчув, що сили його полишають, бо ж він одразу впізнав цю безлику маску зі штучними, неприродними рисами й темний неспокій, що сочився зі симетричних отворів для очей, які зараз блискали ненавистю. Понсіка скористалася цим миттєвим замішанням і наблизила вістря кинджала до м’якої плоті його горла. Геракл заточився, позадкував і вдарився спиною об стінку. Насилу змусивши себе мислити, він усвідомив краєм думки (подібно до того, як дивляться краєм ока), що принаймні Ясінтра ніби не нападає на нього, хоч він і не знав, що вона зараз робить. Отже, Геракл мав справу лише з одним ворогом, жінкою (хоч і дуже сильною, у чому він щойно пересвідчився). Щоб зібрати силу в правій руці, розгадник вирішив ризикнути й дозволити прегострому лезу наблизитися до себе ще трохи. Потому здійняв кулак і чимдуж вгатив у маску. Почувся стогін, далекий, наче з глибокого колодязя. Геракл ударив іще раз. Знову стогін, але не більше. Ба гірше: зосередившись на своїй правиці, він забув про кинджал, що дедалі скорочував ту крихітну відстань, яка відділяла вістря від живчика, що пульсував на Геракловій шиї, від незахищеного розгалуззя вен і тремтячих, піддатливих м’язів. Тоді він припинив бити маску, а натомість зробив те, що, без сумніву, здивувало його несамовиту противницю, — простягнув пальці і став лагідно пестити контури маски, проводячи по пагорку носа, виступам вилиць… наче сліпий, що прагне впізнати на дотик обличчя давнього друга.