— То він і зорі погасив, сей нечестивець? — жахнувся Івась.
— А певно! — каже характерник. — Одне тільки недобре було: знищив клятий усе живе, — й дерева, і траву, і звірів із птахами, — тож лише вітер свистів у всіх усюдах та попіл курівся. От спустився Батько Дажбог із неба та й пішов по землі. Висів у нього на грудях образ Лади. Така сила була в цьому оберегові, що скрізь, де ступала нога Троянова, оновлювалася земля й воскресало все, що Триглав у нівеч звів. Як пройшов Дажбог по всенькій землі, то вернувся назад. На горі Заруб коло Дніпра виліпив він із глини чоловіка… Та як осквернив Триглав його творіння, то побачив Господь, що не буде добра від Нечистого. Став тоді він на тій горі і прорік три слова, од котрих змінився цілий світ.
Як прорік він Перве Слово, то розверзлося синє море і зазяяла у нім Безодня. Страшна та глибока вона була, бо постала тоді, коли брав Дажбог пісок із дна морського. Скинув туди Господь свого брата і навік запечатав її своїм закляттям. І досі сидить Чорнобог у тій Безодні, що зветься зараз пеклом, а його посіпаки та поплентачі лихо чинять по світові.
Як прорік він Друге Слово, то постав у небі Вирій Дажбожий. Поселив там Господь Ладу і всіх дітей її. Сидить Мати Лада на золотім престолі, а довкруг неї душі наших пращурів літають.
Як прорік він Третє Слово, то відокремилася земля од тих двох світів і зробився Білий Світ. Живемо ми в ньому до якогось часу, а по смерті переселяємося у Вирій, де немає горя та лиха…
А Івась ото слухав, слухав — та й запався у сон, як у вовчу яму.
Розділ 7
От минув після того один тиждень, а потім і другий. Щоранку ходив Івась до Барила вчитися фехту, і так напрактикувався, що запорожець нахвалитися ним не міг. А тим часом і весна прийшла. Зазеленіли степи, плавні й острови Дніпрові, злетілася сила-силенна птаства, що у вирії зимувало, й такий клекіт, кахкання та курликання стояли, що хоч вуха затуляй. Одної гожої днини зібрав Барило хлопчачий курінь у степу та й каже:
— Сьогодні будемо у війни гуляти. Одні засядуть на старому городищі, а другі будуть брати його приступом. Тільки ж цур, голови одне одному не розбивати!
Та й одділив десятків зо три й послав, щоб шанці покопали на височенній горі, що стояла у полі.
— Ми тут уже не раз воювали, — каже Найда, як вони на тую гору видряпалися. — Он і шанці є… підправимо трохи та й добре буде!
— А тут і вали якісь наче стояли… — каже Івась, роззирнувшись кругом.
— Се давня кріпость, — каже йому Ладько. — Після дощу тут стільки всяких черепків, залізяк та грошей дрібних вимиває, що куди там! Он Барабаш якось золотого знайшов…
Побрали вони рискалі та й почали тії шанці підправляти. Як упоралися з тим ділом, то отаман побіг униз, а Йвась застромив заступа в землю й каже:
— Ху… оце спека! А що ж воно влітку буде?
Коли ж тут Барабаш підходить.
— Ти, — каже Йвасеві, — дурню, глянь-бо!
— А що?
— Кров на нозі!
Зиркнув Івась на ноги, та нічого не побачив.
— Де?
— Уклонився козі! — зареготався Барабаш.
Прикусив Івась губу. Купив його цей бевзень, що вже й балакати!
— Та ти, бачу, жартун… — каже йому Івась. — А от скажи: покіс!
— А нащо?
— А, — каже Івась, — боїшся? Боїшся сказати, еге?
— Я?
— А хто ж іще!
— Та я нічого не боюся!
— А скажи!
— Ну, то й скажу! А що?
— То скажи!
— Ну, — каже Барабаш, — покіс…
— Поцілуй кота під хвіст! — зареготався Івась, а за ним і Ладько з Найдою.
Стиснув Барабаш кулаки, та мовчить.
— А от скажи: кресало! — каже йому Івась.
— А се нащо?
— Просто так… от скажи!
— Ну, кресало…
— Вкрав Барабаш сало! — знову зареготав Івась, а за ним і братчики всі, що слухали ту чудасію. — А от скажи: лопух!
— Ну, лопух… та й що?
— Твій батько спух! — ще дужче зареготався Івась.
— А, — каже Барабаш, — он ти як, песький сину!..
Та й кинувсь на Івася. Не встиг отямитися малий козак, як одоробало згребло його обіруч та й повалило додолу. Почали вони качатися по землі та молотити одне одного кулаками. Тяжкий був той Барабаш та й вищий од Івася, то ніяк не вдавалося його побороти. Аж ось ухопив його малий козак за шию та й буцнув лобом у перенісся. Заволав Барабаш не своїм голосом, що й у Січі, певне, почули, а Йвась покотив його, верхи сів і давай гамселити обома руками та приказувати: