—. Не одставай! — гукнув Козуб та й зупинився.
Наддав Івась кроку та як ступнув убік — так і пішла нога у багно.
— А-а-а! — зойкнув він.
Потягло його болото, похитнувся світ перед ним, і був би повалився він у воду, та характерник метнувся назад і вхопив його за плече. Витяг на стежку та й каже:
— Оцеє і є найгірше місце на болоті… Тримайся за два кроки й не одставай!
Гахнув грім над головою, і на мить видно стало, як удень.
— Гайда, гайда!.. — каже характерник.
Рушили вони вперед, а вітрюган як налетить — просто з ніг валяє! Брьохається Івась у болоті, мацає тичкою дно і вже сам не знає, на якому він світі. Пройшли вони трохи, коли ж у темряві то тут, то там почали загорятися голубі світельця.
— Не дивися, то нечиста сила! — каже характерник. Та руку підняв і накреслив у повітрі Дажбожий знак. — Ану геть звідціля, чортові душі! Найменням Коштрубовим вас заклинаю — згиньте!
Заскиглило у пітьмі, й побачив Івась, як шугонула по воді зграйка дитинчат із палаючими віхтями в руках. Очі їхні були червоні, мов жаруки, а замість ніг — курячі лапи.
— Бачив я вже таке! — каже Івась. — У підземеллі заманило воно мене до…
Та й не доказав — ляснув його характерник по губах.
— Не промовляй тут її наймення, а то лихо нам буде! — каже Йвасеві.
Як щезли огники, то перейшли вони відкриту місцину і зайшли у плавні. Знову вдарила блискавиця, і побачив Івась попереду стару вербу.
— Отам воно, теє городище!.. — каже характерник. — Ще трохи — і вийдемо з багви.
Брьохалися вони, брьохалися в гущині, коли ж почув Івась під ногами піщане дно, а попереду вздрів невисокий пагорб, де росла одним-одна верба. Як вийшли вони на ту гору, то й попадали додолу, так зморилися. Врешті Козуб сів, скинув чоботи й повиливав із них воду.
— А нехай йому всячина! — каже. — Тут і вдень ходити недобре, а що вже поночі!..
Лежить Івась і тільки зіпає — геть вибився з моці.
— Ну, вставай! — каже йому характерник.
Вийшли вони на городище та й стали посередині. Вітрюган свистить та завиває, а як свіне блискавиця, то бачить Івась якісь горбки кругом, ями і залишки земляних валів.
Дістав Козуб ножа, накреслив Коштрубів знак на землі, тоді встромив його посередині та й каже:
— Місяць у небі, камінь у воді, дуб у діброві! Матір'ю сирою землею заклинаю: хто в ній лежить, нехай просинається!
Застугонув вітер у плавнях, а більше нічого не чутно.
— І другий раз! — каже характерник, знову встромляючи ножа в землю.
Гримнуло у небі, а більше нічого не почув Івась.
— І третій раз! — каже характерник, знову заганяючи ножа.
Застогнало щось у землі, та так страшно, що у Івася й чуб дибом став.
— Хто збудив мене?
— Се я, бісуркан-характерник, пречистої Панни лицар!
Сяйнула тут блискавиця, та така яскрава, що на мить обоє аж посліпли.
— Що тобі треба, бісуркане?
— Вкажи шлях оцсьому козакові, що образ Божий на собі має!
Тут зареготалося у землі, та так, що аж пагорб задвигтів.
— Чого ж ти мертвого питаєш, як живий про сеє зна!
— Хто?
— Той, хто в залізах карається й Божого світа сто год не бачить!
Ударив себе характерник по лобі.
— Батьку Дажбоже, славен Трояне! — каже. — Так он про що богатир казав!
Та й витяг ножа із землі. Тут вітрюган заревів, як навіжений, а голос і каже:
— Чую, чую… Троянів знак наді мною! Несіть його в Україну, і хай станеться те, що має статися! А станеться таке, що білий світ перевернеться…
Уклонився характерник і Йвася змусив уклонитися. А тоді розсипав по землі хрестом жменю жита і промовив:
— Нехай душа твоя упокоїться в Ирі Дажбожому!
Шалено застугонів вітер, і блискавиці почали бити раз за разом.
— Куди тепер? — питається Івась, коли вони спустилися до берега.
— У Січ! — каже характерник.
Як посідали вони на коней, то пустилася така злива, що світа не стало видно за нею. Насилу добилися до Січі, а в брамі вже стоять козаки зі смолоскипами і Богун із ними.
— То як? — питається в характерника.
Той на Івася кивнув.
— Дай-но йому що вдягти, бо мокрий мов хлющ! Хто біля льохів чатує?
— Мої хлопці, — каже Богун, кидаючи Йвасеві свою кирею. — А що?
— Ключі у кого?
— В осавула, та він уже спить…
— Буди, — каже характерник. — І жаровню звели запалити. Шукали ми те, що під самісіньким боком у нас!..