Волер усе-таки моргнув і відразу набув спокійнішого вигляду. Харрі не знав, що це означає, але скоріше за все, нічого хорошого.
— Цікава штука — справа про вбивство, — сказав Волер. — Людину вважають невинною, поки не доведене зворотне. До того ж я поки що не бачу камер, на які записувалися б які-небудь протиправні дії з мого боку.
Він підійшов до Харрі й Свена і смикнув за ланцюг наручників так різко, що Свен схопився на ноги. Не спускаючи очей із Харрі, Волер швидко обшукав вільною рукою їхні піджаки та брюки.
— Навпаки, я роблю свою роботу. Затримую поліцейського, який викрав ув’язненого з ізолятора.
— Ти щойно признався перед камерою, — сказав Харрі.
— Вам — так, — посміхнувся Волер. — Наскільки я пам’ятаю, ці ваші камери записують зображення, а не звук. Це звичайний арешт. До ліфта!
— А викрадення дитини? — запитав Харрі. — У Тангена є кадри, де ти направляєш на хлопчика зброю.
— Ах, це... — Волер штовхнув Харрі в спину, і той, спіткнувшись, зробив декілька кроків уперед, потягнувши за собою Свена. — Він, очевидно, встав серед ночі й, не сказавши мамі, поїхав у Головне управління. Він же й раніше так робив? Скажімо так, я зустрів хлопчиська біля входу, якраз коли вирушав шукати тебе і Свена. Коли я роз’яснив йому ситуацію, він сказав, що хоче допомогти. Насправді це він захотів розіграти з себе заручника, щоб ти, Харрі, не наробив дурощів і нікого не поранив.
— Десятирічний хлопчик? — зітхнув Харрі. — Ти дійсно думаєш, що хтось у це повірить?
— Подивимося, — відповів Волер. — Гаразд, хлопці, гайда до ліфта. Хто перший спробує викинути фокус, той перший отримає кулю.
Волер підійшов до дверей ліфта і натиснув на кнопку виклику. В глибині шахти почувся гуркіт.
— Дивно, як тихо в таких гуртожитках стає в літні місяці. Еге ж? — Волер посміхнувся Свену. — Майже як у будинку з привидами.
— Досить, Томе. — Слова давалися Харрі важко, неначе в рот набився пісок. — Надто пізно, зрозумій, що тобі ніхто не повірить.
— Повторюєтеся, дорогий колего. — Волер кинув погляд на тремтячу стрілку в круглому віконці, яка зараз найбільше нагадувала стрілку компаса. — Мені повірять, Харрі, з тієї простої причини, що ніхто не зможе мені заперечити. — Він провів пальцем по губах.
Тепер Харрі зрозумів його задумку. Ліфт. У ліфті не було камери. Там усе і станеться. Він не знав, як Волер збирається потім усе це подати... Може, виникла колотнеча, Харрі вирвав у нього пістолет... Але в одному він не сумнівався: там їх усіх і вб’ють — у ліфті.
— Тату... — почав Олег.
— Усе буде гаразд, хлопчику. — Харрі спробував усміхнутися.
— Так, — сказав Волер, — усе буде гаразд.
Почулося металеве гудіння з поклацуванням. Ліфт наближався. Харрі подивився на круглу дверну ручку. Пістолет він прикріпив так, щоб можна було схопитися за руків’я, покласти палець на спусковий гачок і одним рухом відірвати зброю від дверей.
Ліфт зупинився перед ними і злегка здригнувся.
Харрі набрав повітря в легені й витягнув руку. Пальці ковзнули по шорсткій внутрішній стороні ручки. Він чекав відчути холодну сталь. Нічого. Деревинка. І нікому не потрібний шматок скотчу.
Том Волер зітхнув:
— Боюся, Харрі, я викинув його в сміттєпровід. Ти і справді подумав, що я не шукатиму захованої зброї?
Продовжуючи тримати їх на мушці, Волер однією рукою відчинив залізні двері й наказав:
— Хлопчисько перший.
Олег подивився на Харрі. Той відвів очі. Він не міг бачити його погляд, в якому, як він знав, читалося все те ж благання: «Скажи, що все буде добре». Замість цього Харрі мовчки кивнув на двері.
Олег зайшов у ліфт і став у найдальший кут. Блякле світло зі стелі освітлювало коричневу стіну «під палісандр», прикрашену освідченнями в коханні, девізами, привітами і схематичними зображеннями статевих органів.
Над головою Олега красувався непристойний напис.
«Могила, — подумав Харрі. — Це наша могила».
Він засунув вільну руку в кишеню. Ліфти йому ніколи не подобалися. Харрі смикнув до себе ліву руку, і прикований до нього Свен втратив рівновагу і з шумом упав поряд із Волером. Той повернув голову, і в цю ж мить Харрі заніс праву руку над головою. Прицілився, немов матадор шпагою, знаючи, що іншої спроби не буде і що точність важливіша, ніж сила.
Ударив.
Метал із тріском прорвав шкіряну куртку і увійшов до м’якої тканини трохи вище за праву ключицю, прорізав яремну вену, потрапив у плечовий нервовий вузол і паралізував м’язи руки. Пістолет дзвінко впав на кам’яному підлогу і поскакав по сходах. Волер здивовано подивився на праве плече: в нім стирчало маленьке зелене руків’я шпателя. Рука висіла батогом.
Цей день у Волера видався довгим і по-справжньому паскудним. Першу порцію лайна він отримав рано-вранці, коли його розбудили й повідомили, що Харрі з Сівертсеном зникли. Другу — коли з’ясувалося, що спіймати Харрі не так-то просто, і Тому довелося доводити іншим, що треба використовувати хлопчиська, а ті відмовилися. Сказали, що занадто небезпечно. У глибині душі він завжди знав, що в крайній ситуації йому доведеться діяти самому. Завжди. Ніхто його не зупинятиме, ніхто йому не допомагатиме. Вірність — питання шкурницьке, а своя шкура завжди дорожча. День ішов, а лайна ставало все більше. Тепер він не відчував свою руку. Єдине, що він відчував, це теплий струмінь, який поштовхами лився по грудях.
Він знову обернувся до Харрі й устиг помітити його обличчя, що збільшується в розмірах. У наступну мить голова затріщала: Харрі вдарив його лобом по переніссю. Том Волер прогнувся назад. Харрі зробив хук справа, але Том ухилився. Харрі подався вперед, але ліва рука, як і раніше, була прикута до Свена Сівертсена. Том жадібно ковтнув повітря, відчуваючи, як біль наповнює жили білою підбадьорливою люттю. Він знову набув рівноваги. Оцінив відстань, зігнув ноги в колінах, злегка відштовхнувся і, крутнувшись на одній нозі, іншою вдарив Харрі в скроню. Блискучий удар — в джит-кундо його називають «оу тек». Харрі впав і потягнув за собою Свена.
Том обернувся в пошуках пістолета: той лежав на сходовому майданчику внизу. Схопившись за перила, Том двома стрибками опинився на місці. Права рука, як і раніше, не слухалася. Він вилаявся, схопив пістолет лівою і кинувся назад.
Харрі й Свена вже не було.
Він устиг помітити, як плавно зачиняються двері ліфта. Затиснувши пістолет зубами, він лівою рукою смикнув дверну ручку. Так сильно, що здалося, плече вилетить із суглоба. Зачинено. Том притулив обличчя до дверного віконця-ілюмінатора. Вони вже засунули ґрати і жваво перемовлялися.
День видався дійсно паскудним, але зараз усе зміниться, зараз він стане ідеальним. Том підняв пістолет.
Харрі, важко дихаючи, притулився до задньої стінки, чекаючи, коли ж ліфт поїде. Він щойно засунув ґрати і натиснув на кнопку з написом «Підвал». Двері сіпнулися, зовні почулася лайка Волера.
— Ця чортова погань не хоче їхати, — прошепотів Свен і став на коліна біля Харрі. Ліфт сіпнувся, неначе гикнувши, але нікуди не поїхав. — Якщо цей довбаний ліфт так туго міркує, він швидше за нас добіжить по сходах і зустріне з розпростертими обіймами!
— Заткнися, — тихо сказав Харрі. — Зі сходів у підвал не потрапити: двері замкнуті.
За круглим віконцем ворухнулася тінь.
— Лягай! — крикнув Харрі і штовхнув Олега до ґрат.
Зі звуком пробки, яку виймають із винної пляшки, куля потрапила в лжепалісандрову панель над головою Харрі. Він подався до Олега й потягнув за собою Свена. У ту ж мить ліфт знову сіпнувся і зі скрипом поповз униз.
— Та щоб тебе! — пошепки вилаявся Свен.
— Харрі... — почав Олег.
Почувся дзенькіт розбитого скла, і Харрі мимоволі заплющив очі від осколків, але встиг помітити між пруттям ґрат кулак, що стирчить із віконця, просто над головою Олега.
— Харрі! — Крик Олега заповнив усе: вуха Харрі, ніс, рот, горло.
Він мовби тонув у цьому крику. Розплющивши очі, Харрі побачив широкі зіниці Олега, його губи, викривлені в гримасі болю і паніки, та велику білу руку, що вчепилася в довге волосся хлопчика. Олег відірвався від підлоги.