– Що?
Харрі вм’яв недопалок у підлогу, засунув руку в кишеню й дістав білу пігулку:
– Бачиш? – Він тримав її великим і вказівним пальцями. Сівертсен кивнув. – Якщо ти приймеш протиотруту протягом десяти хвилин після того, як випив «Joseph’s Blessing», у тебе ще буде якийсь шанс вижити. Цю пігулку я дістав у приятеля-фармацевта. Ти запитаєш, навіщо? Дам відповідь. Для того, що я хочу укласти з тобою угоду. Мені треба, щоб ти виступив свідком проти Тома Волера. Розповів усе, що ти знаєш про його участь у контрабанді зброї.
– Так-так! Тільки дайте пігулку!
– Але чи можу я на тебе покластися, Сівертсене?
– Присягаюся!
– Мені потрібна обдумана відповідь, Сівертсен. Звідки я знаю, раптом ти перекинешся на іншу сторону, ледве я випущу тебе з уваги? – Харрі засунув пігулку назад у кишеню. – А час-то йде. Чому я маю вірити тобі, Сівертсене? Переконай мене.
– Зараз?
– «Благословення» паралізує дихальну систему. Ті, хто спостерігав за отруєними, стверджують, що це тяжка смерть.
Сівертсен двічі моргнув і почав говорити:
– Ви мусите мені вірити, адже якщо я не помру зараз, Том Волер зрозуміє, що я розгадав його намір убити мене. Тоді шляху назад у мене не буде, і йому доведеться покінчити зі мною раніше, ніж я покінчу з ним. У мене просто немає вибору.
– Добре, Сівертсене. Продовжуй.
– Тут, у в’язниці, у мене немає шансів. Усе буде скінчено ще до того, як за мною прийдуть уранці. Єдина можливість – якнайскоріше викрити Волера і посадити його під замок. А в цьому мені ніхто не допоможе… крім вас.
– Поздоровляю, вам дістається перший приз. – Харрі підвівся. – Руки за спину, будь ласка.
– Але…
– Роби, як я говорю. Треба забиратися звідси.
– Пігулка…
– Пігулка називається «флуніпам» і допомагає хіба що від безсоння.
Свен подивився на нього з ненавистю:
– Ах ти…
До нападу Харрі був готовий: він відхилився вбік і вдарив. Сівертсен видав звук, схожий на звук надувного м’яча, коли з нього випускають повітря.
Харрі підняв його однією рукою, іншою – надів наручники.
– Не треба так турбуватися, Сівертсене. Вміст тієї ампули, яку мені дав Волер, я злив в унітаз учора ввечері. А якщо у води виявився якийсь присмак, то тут уже претензії до міської системи водопостачання.
– Але… мене…
Вони обоє подивилися на калюжі жовчі на підлозі.
– З’їв що-небудь не те, – кинув Харрі. – Я нікому не скажу.
Крісло в кімнаті чергового тихо обернулося. Показалося напівзаплющене око. Потім повіка плавно піднялась, око пильно подивилося на них, і Плакса-Грот несподівано жваво схопився на ноги.
– Це що таке? – прогавкав він.
– Арештант із камери номер дев’ять. – Харрі кивнув на Сівертсена. – На допит у шосту. Де розписатися?
– Допит? Я не чув ні про який допит.
Грот став біля столу, схрестивши руки й широко розставивши ноги.
– Наскільки мені відомо, Грот, ми вам зазвичай про це не доповідаємо, – сказав Харрі.
Здивований погляд чергового перебігав од Харрі до Сівертсена й назад.
– Спокійно, – порадив Харрі. – Невелика зміна в планах. Арештант не прийматиме ліки. У нас є дещо інше.
– Я не розумію, про що ви.
– Ну, звичайно. Якщо не хочете почути всю правду, рекомендую скоріше дістати журнал, Грот. У нас не так багато часу.
Черговий замружив праве око, але лівим, «плачливим», продовжував дивитися на них.
Харрі думав тільки про те, щоб дихати рівно, і сподівався, що через одяг не помітно, як часто б’ється його серце. Вже зараз уся його задумка могла розвалитись, як картковий будиночок. Забавна картина. Картковий будиночок без єдиного туза. Він сподівався тільки на те, що мишачі мізки Грота спрацюють, як передбачається. А припущення було засноване на вільному трактуванні постулату Еуне про те, що здатність людини мислити раціонально, коли справа стосується власних інтересів, обернено пропорційна інтелекту.
Грот хрокнув.
Харрі сподівався, це означає, що він усе зрозумів. Зрозумів, що для нього, Грота, ризику буде значно менше, якщо Харрі випише арештанта в законному порядку. Тоді згодом він розповість слідчим усе, як було, без зайвої загрози бути спійманим на брехні, ніби ніхто не входив і не виходив під час таємничої смерті в камері номер дев’ять. І добре б іще, аби Грот подумав, що Харрі одним розчерком пера може позбавити його цього головного болю, та й перевіряти зайвий раз нічого не потрібно: Волер же сам говорив, що цей ідіот тепер в їх зграї.
Грот кашлянув.
Харрі написав своє прізвище на пунктирній лінії.
– Марш! – сказав він і штовхнув Сівертсена в спину.
Нічне повітря на стоянці обдало горло прохолодою, ніби холодне пиво.