Розділ 34
Ніч на понеділок. Ультиматум
Ракель прокинулася.
Внизу хтось увійшов у двері.
Вона обернулась і подивилася на годинник. За чверть перша година.
Потягнувшись у ліжку, вона продовжувала лежати і слухати. Відчуття сонливості повільно змінилось очікуванням, що коле шкіру. Їй хотілось прикинутися сплячою, коли він забереться в ліжко. Вона знала, що це безглузда забава, але їй вона подобалася. Він просто буде лежати поруч і тихо дихати. А коли вона обернеться уві сні й мовби ненавмисно покладе руку йому на живіт, його дихання зробиться частішим і глибшим. Вони лежатимуть, не рухаючись, ніби змагаючись, хто протримається довше. І він програє.
Напевно.
Вона заплющила очі. І через мить розплющила знову, відчуваючи якесь занепокоєння.
Вона підвелася, відчинила двері спальні й прислухалася. Ні звуку. Пішла до сходів:
– Харрі?
Її голос прозвучав стривожено, й від цього їй стало ще страшніше. Вона опанувала себе і спустилася вниз.
Нікого.
Ракель вирішила, що прокинулася через те, що вітер гримнув нещільно зачиненими вхідними дверима.
Замкнувши їх, вона пішла на кухню й налила собі склянку молока. Послухала, як скрипить дерев’яний будинок, як розмовляють одна з одною старі стіни.
О пів на другу вона підвелася. Харрі вже поїхав до себе додому, і тепер він ніколи не дізнається, що він міг би виграти сьогодні вночі.
По дорозі в спальню їй раптом знову стало страшно. Вона повернула назад, але відразу заспокоїлася, коли, трохи відчинивши двері, побачила, що Олег спить у ліжечку.
Одначе за годину вона прокинулася від кошмару й не могла знайти собі місця до самого ранку.
Білий «форд-ескорт» плив крізь літню ніч, немов стара субмарина, гуркочучи двигуном.
– Екернвеєн, – бурмотав Харрі. – Сонсгате.
– Що? – перепитав Сівертсен.
– Прикидаю найкоротший шлях.
– Куди?
– Скоро побачиш.
Вони зупинились у вузькому тупику поряд із якимись занехаяними приватними хатинками, що загубилися посеред багатоповерхової забудови. Харрі перегнувся через Сівертсена і відчинив двері з його боку. Після того, як кілька років тому в цю машину залізли злодії, ці двері вже не відчинялися зовні. Ракель навіть жартувала про схожість характерів машин і їх власників, і Харрі не знав, чи правильно розуміє сенс цього жарту. Він обійшов машину навколо, витягнув Сівертсена і поставив його спиною до себе.
– Лівша? – поцікавився Харрі, відмикаючи наручники.
– Що?
– Якою рукою б’єш сильніше: правою чи лівою?
– Та я взагалі не б’ю.
– Це добре.
Харрі надів один браслет Сівертсену на праву руку, а інший – собі на ліву. Свен нерозуміюче подивився на нього.
– Не хочу втратити тебе, дорогенький, – пояснив Харрі.
– А не простіше тримати мене на мушці пістолета?
– Простіше, але кілька тижнів тому мені довелося його здати. Ходімо!
Вони перетнули рівний майданчик і попрямували у бік масивних чорних силуетів багатоповерхівок, які вимальовуються на тлі нічного неба.
– Приємно повернутися на старе місце? – запитав Харрі біля входу в гуртожиток.
Сівертсен знизав плечима.
Коли вони ввійшли, Харрі почув те, що хотів би почути якнайменше, – кроки по сходах. Він подивився навкруги, побачив світло в маленькому віконці ліфта, відійшов убік і потягнув Сівертсена за собою. Ліфт гойднувся під їхньою вагою.
– Вгадай, на який поверх ми поїдемо? – запитав Харрі. Він підніс до обличчя Сівертсену зв’язку ключів на пластиковому брелоку в формі черепа, і той підвів очі до стелі. – Не у настрої вгадувати? Гаразд, Сівертсен, тоді їдьмо на четвертий.
Свен натиснув на чорну кнопку з цифрою 4 і подивився на двері, як завжди дивляться, коли чекають, що ліфт ось-ось рушить. Харрі подивився на його обличчя. Чорт забирай, треба зізнатися: якщо це гра, то актор він блискучий.
– Ґрати, – підказав Харрі.
– Що?
– Ліфт не піде, поки не закриєш ґрати, і ти це знаєш.
– Ці?
Харрі кивнув. Сівертсен із брязкотом потягнув залізні прути вправоруч, але ліфт стояв.
На лобі у Харрі виступили краплі поту.
– До кінця, – сказав він.
– Так?
– Досить ламати комедію! – До горла підкотив клубок. – Їх потрібно зачинити до самого кінця. Якщо вони не закриють увесь отвір, ліфт не піде.
Сівертсен посміхнувся.
Харрі стиснув праву руку в кулак.
Ліфт здригнувся, і жовта стіна за чорними залізними прутами почала повзти вниз. Коли вони проїздили другий поверх, крізь віконце в дверях Харрі побачив чиюсь потилицю. Хтось спускався по сходах. Сподіватимемося, хтось із мешканців. В усякому разі, Бйорн Гольм сказав, що експерти роботу тут уже закінчили.