Харрі кивнув.
– Клієнтові не хотілося, щоб ми зустрічались особисто, але мене це влаштовувало, – сказав Сівертсен. – Товар я мав принести у коричневому пластиковому пакеті й покласти в зелену середню урну перед фонтаном. Для нього була дуже важлива точність виконання. Суму, про яку ми домовилися, він заздалегідь переказав на мій рахунок у Швейцарії. Він сказав, що саме те, що він мене відшукав, зводило нанівець можливість обману з мого боку, і мав рацію. Можна сигарету?
Харрі дав йому закурити.
– Наступного дня після першої доставки він подзвонив знову і замовив «Глок-23» і ще один «кривавий» діамант на наступний тиждень. Те ж місце, той самий час, той самий порядок дій. Була неділя, але народу в парку не зменшилось.
– Того ж дня і в той самий час сталося перше вбивство. Маріуса Веланна.
– Що?
– Нічого. Продовжуй.
– Так повторювалося тричі. З інтервалами в п’ять днів. Але востаннє все сталось інакше. Треба було виконати дві доставки. Одну – в суботу, іншу – в неділю, тобто вчора. Клієнт просив мене переночувати у матері з суботи на неділю, щоб знати, куди дзвонити на випадок, якщо плани раптом зміняться. Мене це влаштовувало, я й сам збирався так зробити. Я з радістю поїхав до мами, готуючись повідомити їй хороші новини.
– Що скоро вона стане бабусею?
Сівертсен кивнув:
– І що я одружуюся.
Харрі уточнив:
– Значить, знайдені у валізі діамант і пістолет призначалися для недільної доставки?
– Так.
– Гм…
– Ну? – запитав Сівертсен, коли відчув, що пауза затягнулась.
Харрі заклав руки за голову, відкинувся на канапу й позіхнув.
– Як фанат Іггі, ти, зрозуміло, чув його «Blah-Blah-Blah»? Хороший альбом. Цілковита бридня.
– Цілковита бридня?
Свен Сівертсен ударив ліктем по батареї, та відгукнулася пустим металевим звуком.
Харрі підвівся:
– Піду провітрю череп. Тут недалеко цілодобова автозаправка. Що-небудь купити?
Сівертсен заплющив очі.
– Послухайте, Холе. Ми в одному човні. Човен тоне. Ясно? Ви не просто чудовисько. Ви ще й дурень.
Харрі посміхнувся й випростався:
– Я про це подумаю.
Коли він через двадцять хвилин повернувся, Свен дрімав на підлозі, притулившись до батареї, немов у вітанні, піднісши приковану руку.
Харрі виклав на стіл два гамбургери, картоплю фрі й велику пляшку коли.
Свен протер очі:
– Подумали, Холе?
– Ага.
– І що придумали?
– Згадав про ваші з Волером фотографії з Праги, що наклацала твоя подруга.
– Яке відношення це має до справи?
Харрі відстебнув наручники.
– Фотографії – ніякого. Я згадав, що вона розігрувала з себе туристку. І робила те, що роблять туристи.
– І що ж вони роблять?
– Ти ж сам сказав. Фотографують.
Сівертсен потер зап’ястки й подивився на їжу на столі:
– А про склянки ви не подумали, Холе?
Харрі вказав на пляшку.
Свен відкрутив кришку і, примружившись, подивився на нього:
– Невже ризикнете пити з однієї пляшки з маніяком?
– Один човен – одна пляшка, – відповів Харрі з набитим ротом.
Олауг Сівертсен стояла у вітальні й порожніми очима дивилася прямо перед собою. Вона не вмикала світла, сподіваючись, що вони підуть, вирішивши, ніби її немає вдома. Їй телефонували, дзвонили в двері, кричали з саду, кидали в кухонне вікно маленькі камінчики. «Без коментарів», – сказала вона і висмикнула телефонний шнур. Потім вони просто стали чекати перед будинком, приготувавши свої довгі чорні об’єктиви. Коли вона пішла завісити одне з вікон, на вулиці відразу ж немов злетів рій комах. «Жу-жу-жу, клац-клац», – зашуміли їх апарати.
Минула майже доба, а поліція так і не заявила про те, що все це – непорозуміння. Вихідні. Може, варто дочекатися понеділка, коли всі вийдуть на роботу і наведуть лад?
Якби тільки можна було з ким-небудь поговорити! Але Іна ще не повернулась із заміської поїздки зі своїм таємничим кавалером. Може, подзвонити цій дівчинці з поліції – Беаті? Вона ж не винна, що Свена забрали. Здається, вона розуміла, що її син не може виявитися вбивцею, навіть номер свій залишила на випадок, якщо в Олауг з’явиться що розповісти. Що-небудь.
Олауг виглянула з вікна. Силует усохлої груші нагадував скорчені пальці, які тягнуться до місяця, що низько висить над вокзалом. Такий місяць вона ніколи не бачила. Він був схожий на обличчя мерця. Сині прожилки на блідій шкірі.
Де ж Іна? Вона казала, що повернеться найпізніше в неділю ввечері. Олауг тоді вирішила, що це дуже славно, вони поп’ють чаю, вона познайомить Іну зі Свеном. Вона ж завжди була така пунктуальна… Іна…