Олауг дочекалася, коли настінний годинник проб’є двічі.
Потім дістала записаний номер.
Відповіли з третього дзвінка.
– Беата, – почула вона заспаний голос.
– Добрий вечір, це Олауг Сівертсен. Уклінно прошу вибачити, що дзвоню в таку пізню годину.
– Все гаразд, фрьокен Сівертсен.
– Олауг.
– Олауг. Пробач, я ще не зовсім прокинулась.
– Я дзвоню тому, що турбуюся за Іну. Вона знімає в мене кімнату. Їй давно пора було приїхати, але тут сталось усе це, і… я так хвилююся.
Відповіли їй не відразу, й Олауг уже вирішила, що Беата знову заснула. Але коли та заговорила, її голос зовсім не був сонним:
– У тебе є квартирантка?
– Так, звичайно, Іна. Вона живе в кімнаті для прислуги. А, до речі, я ж її тобі не показала. Це тому, що вона розташована по інший бік од задніх сходів. Іна від’їжджала на всі вихідні.
– Куди? З ким?
– Мені б теж хотілося це знати. З цим чоловіком вона зустрічається порівняно недавно, і мене з ним іще не познайомила. Сказала тільки, що поїде з ним у його заміський будинок.
– Слід було розповісти про це раніше, Олауг.
– Он як? Я вибачаюсь… я… – Олауг почала схлипувати й ніяк не могла зупинитися.
– Я нічого такого не мала на увазі, – поспішила запевнити її Беата. – Я ж гніваюся не на тебе. Це моя робота – все перевіряти. Ти ж не знаєш, що для нас важливе, а що – ні. Я подзвоню в кол-центр, а вони тобі передзвонять, аби уточнити Інині прикмети й оголосити розшук. Упевнена, нічого страшного не сталось, але краще ж перестрахуватися, правда? Після цього, думаю, тобі краще за все поспати, а вранці я подзвоню сама. Добре, Олауг?
– Так, – відповіла вона якомога доброзичливіше. Їй дуже хотілося запитати Беату, як там справи у Свена, але вона себе пересилила. – Еге ж, так і зробимо. На все добре, Беато.
Вона поклала слухавку. По щоках котилися сльози.
Закінчивши розмову, Беата спробувала знову заснути. Вона слухала будинок. Будинок їй завжди щось нашіптував. Об одинадцятій мама вимкнула телевізор, і зараз унизу було зовсім тихо. Цікаво, мама теж зараз думає про тата? Вони говорили про нього рідко. Надто багато це вимагало сил. Останній рік Беаті стало тісно в кімнаті над маминою, і вона почала шукати квартиру в центрі. А потім ще стала зустрічатися з Халворсеном, своїм хорошим товаришем зі Стейнк’єра, якого вона називала на прізвище і який ставився до неї зі щирим захопленням, і Беата це цінувала. Вона знаходила маленькі квартирки в місті, але там їй не вистачало звуків цього будинку, безсловесних монологів, під які вона засинала все своє життя.
Телефон задзеленчав знову. Беата зітхнула і простягнула руку.
– Слухаю, Олауг.
– Це Харрі. Здається, ти ще не спиш?
Вона сіла на ліжку:
– Та я сьогодні вночі неначе на комутаторі сиджу. Що в тебе?
– Мені потрібна допомога. А окрім тебе, покластися мені ні на кого.
– Справді? Якщо я правильно зрозуміла, для мене це означає зайві проблеми.
– Купу. Допоможеш?
– А якщо відмовлюся?
– Ти спочатку вислухай, а потім можеш відмовитися.
Розділ 36
Понеділок. Фотографія
Уранці в понеділок сонце за чверть шоста знову виглянуло із-за Екеберга. Охоронець на вході в Головне управління поліції голосно позіхнув і підвів очі від «Афтенпостен» на пред’явлене посвідчення.
– Пишуть, що буде дощ, – сказав охоронець, радіючи, що нарешті бачить людину.
Високий меланхолійний чоловік коротко поглянув на нього і нічого не відповів.
Протягом наступних двох хвилини прийшло ще троє – таких же меланхолійних і неговірких.
А о шостій усі четверо сиділи в кабінеті начальника Головного управління поліції на сьомому поверсі.
– Один із наших інспекторів вивів із камери попереднього ув’язнення можливого вбивцю, – сказав начальник Головного управління поліції, – й тепер ніхто не знає, де вони.
Однією з його якостей, які робили його відносно відповідним для своєї посади, було вміння коротко сформулювати чергову проблему. Ще однією – у декількох словах визначити необхідні заходи.
– І я вважаю, треба знайти їх так швидко, як це тільки можливо. Що зроблено на цей момент?
Начальник кримінальної поліції глянув на Мьоллера з Волером, відкашлявся і відповів:
– Ми направили на розслідування невелику, але досвідчену групу, відібрану присутнім тут інспектором Волером. Він же призначений відповідальним за пошук. Троє співробітників служби безпеки, двоє з кримінального відділу. Вони приступили до справи цієї ночі всього через годину після того, як нам доповіли, що Сівертсен не повернувся в камеру.