Харрі не відповів.
– Я знову подзвонив Свену Сівертсену через три тижні після того, як поїхав із Праги. Я говорив по-норвезьки своїм звичайним голосом, відразу ж перейшов до справи і сказав, що давно вже шукаю людину, через яку міг би без посередників отримувати зброю та діаманти одночасно, і нарешті знайшов його, а саме – Свена Сівертсена. Він запитав, звідки мені відоме його ім’я і телефон. Я відповів, що йому ж буде краще, якщо я збережу все в таємниці, і запропонував не задавати один одному непотрібних запитань. Йому це не сподобалось, і розмова вже ось-ось готова була зайти у глухий кут, але тут я сказав, скільки готовий заплатити за його товари. Гроші наперед, сказав він, і бажано, на рахунок у швейцарському банку. Він запитав: «Це в кронах?» А я злегка здивованим голосом відповів: «Ні, звичайно, в євро». Я знав, що така сума сама по собі унеможливлює те, що я з поліції. З таких дорогих гармат не палять по горобцях на зразок Сівертсена. Тут він погодився. Я обіцяв передзвонити. Закінчив я обмірковувати свій план, вже коли йшли останні репетиції мюзиклу. Ну, Харрі? Гаразд?
Харрі похитав головою. Шум води у ванній не припинявся. Скільки ж часу вона ще прийматиме душ?
– Мені потрібні подробиці.
– Це вже технічні моменти, – відмахнувся Віллі. – Хіба це цікаво?
– Мені цікаво.
– Ну, добре. Насамперед треба було придумати Свену Сівертсену характер. Розкриваючи персонаж перед публікою, головне – показати, які мотиви ним рухають, про що він мріє, чого хоче. Загалом, усе, що надає образові жвавість. Я вирішив подати його вбивцею без раціонального мотиву, але з сексуальною потребою ритуальних убивств. Я не скажу нічого нового, але головне було – зробити так, щоб усі жертви – окрім матері Сівертсена – були вибрані нібито випадково. Я почитав про маніяків і дізнався про кілька забавних деталей, які вирішив використати. Наприклад, зв’язок між маніяком і його матір’ю, або вибір Джеком Тельбушником місця злочину, в якому слідчі вбачали код. Тоді я пішов у Бюро міського планування й купив там точну мапу центру Осло. Повернувшись додому, я провів лінію від будинку на Саннер-гате до того будинку, де живе мати Свена Сівертсена. Виходячи з цієї лінії, я накреслив точну пентаграму і знайшов адреси будинків, розташованих щонайближче до інших кінців зірки. Признаюся, що відчував приплив адреналіну, коли, схилившись над мапою з олівцем у руці, уявляв собі, що тут – саме тут – живе людина, чию долю я зараз просто перекреслю. У перші декілька ночей я фантазував, ким вони могли б виявитись, який могли б мати вигляд і яке життя у них було досі. Але я швидко про них забув, тому що вони були неважливі, це були епізодичні ролі, безсловесні статисти.
– Будівельний матеріал.
– Перепрошую?
– Нічого. Продовжуй.
– Я знав, що за «кривавими» діамантами та знаряддями вбивств ви обов’язково знайдете Свена Сівертсена. Щоб посилити ілюзію ритуального вбивства, я залишав підказки на зразок відрізаних пальців, п’ятиденних інтервалів між убивствами, п’ятої години вечора та п’ятого поверху. – Віллі посміхнувся. – Мені хотілося, щоб це було не занадто просто, але й не занадто складно. І трохи забавно. У хороших трагедіях завжди є гумор, Харрі.