– Ми зрозуміли, що загалом сидимо в одному човні, – відповів Харрі.
– А чому ви сидите не в кімнаті, як я сказав?
Волер став так, щоб Олег опинився між ними.
– А навіщо тобі треба, щоб ми сиділи в кімнаті?
– Зараз питання ставиш не ти, Холе. Марш у кімнату.
– Вибач, Томе.
Харрі повернув вільну руку, між пальцями були затиснуті два ключі, більший і менший.
– Від кімнати і від наручників, – пояснив він.
Потім розкрив рот, поклав ключі на язик, підморгнув Олегу і глитнув.
Том Волер недовірливо дивився, як ходить його борлак.
– Доведеться змінити план, Томе, – зітхнув Харрі.
– І яким він буде тепер?
Харрі притулився до стіни, підібгав під себе ноги і майже вже встав, коли Волер дістав із куртки пістолет. Побачивши спрямовану на нього зброю, Харрі скривився, поплескав себе по грудях і сказав:
– Ти ж пам’ятаєш, Томе, що я декілька років за тобою стежив і вже вивчив твої звички. Ти вбив Сверре Ульсена у нього вдома, а подав як самооборону. І на портовому складі виконав те ж саме. Отже, думаю, ти збирався вбити мене і Свена Сівертсена в кімнаті, а потім виставити це в такому світлі, ніби я спочатку застрелив його, а потім застрелився сам. Після чого ти покинув би місце злочину, надаючи колегам можливість знайти мене. У поліцію подзвонив би анонімний доброзичливець і повідомив, що чув постріли в гуртожитку.
Том Волер нетерпляче подивився навсібіч.
Харрі вів далі:
– Усе логічно: інспектор Харрі Холе, алкоголік і психопат, не витримав, нарешті. Його кинула кохана жінка, витурили з поліції. Він викрадає арештанта. Саморуйнівна лють закінчується кошмаром, особистою трагедією. Так?
Волер кволо посміхнувся:
– Непогано. Тільки ти забув маленьку деталь: від любовної туги ти вночі проникаєш у будинок своєї колишньої коханої й викрадаєш її сина. Його труп знайдуть поряд із вашими.
Харрі старався дихати спокійно:
– Ти дійсно думаєш, що вони проковтнуть цю історію? Мьоллер? Начальник кримінальної поліції? ЗМІ?
– Звичайно, – сказав Волер. – Ти що, не читаєш газет? Не дивишся телевізор? Цю історію обсмоктуватимуть кілька днів, максимум тиждень, якщо за цей час нічого не станеться, нічого по-справжньому цікавого.
Харрі не відповів.
Волер посміхнувся:
– А тут цікаво тільки те, що ти вірив, ніби я вас не знайду.
– Упевнений?
– У чому?
– У тому, що я не знав, що ти знайдеш сюди дорогу?
– У такому разі я б на твоєму місці вшився звідси. Ну а зараз, Холе, шляхів до відступу не залишилося.
– Це точно. – Харрі засунув руку в кишеню піджака.
Волер навів на нього пістолет. Харрі видобув із кишені мокру пачку сигарет:
– Я в пастці. Питання тільки: на кого пастка? – Він дістав сигарету.
Волер примружив очі:
– В якому розумінні?
– Ну… – Харрі розламав сигарету надвоє і засунув фільтр у зуби. – Паршиво, коли всі у відпустках, га? Народу не вистачає: ні щоб встановити в гуртожитку камери відеоспостереження, ні щоб їх прибрати. – Харрі помітив, як у його колеги дрібно затремтіла повіка. Він указав пальцем через плече. – Подивися в правий верхній куток, Томе. Бачиш?
Волер швидко поглянув, куди вказував Харрі, потім знову на нього.
– Я вже сказав, Томе, що знаю, як у тебе працює голова. Знав я і те, що рано чи пізно ти нас знайдеш. Головне було – не піддатися завчасно, щоб ти не запідозрив пастку. Зранку в неділю я довго розмовляв із одним нашим спільним знайомим. Досі він сидить в автобусі й чекає, коли ж почнеться дійство. Помахай Отто Тангену.
Том Волер часто заморгав, неначе в око йому потрапила смітинка, і досить невпевнено вимовив:
– Ти блефуєш, Харрі. Я знаю Тангена. Він ніколи б на таке не зважився.
– Я передав йому всі права на подальший продаж цього відеоматеріалу. Тільки уяви собі, Томе. Запис грандіозного шоу за участю велокур’єра-маніяка, божевільного слідчого та продажного інспектора. Телеканали всього світу стануть у чергу. – Харрі зробив крок уперед, натягнувши ланцюжок наручників. – Томе, може, щоб не ускладнювати собі життя, віддаси мені пістолет?
– Стій, де стоїш, Харрі! – просичав Волер і миттєво спрямував зброю в спину Олегу.
Харрі зупинився. Том Волер перестав блимати. Він посилено і зосереджено працював жовнами. Ніхто не ворушився. У коридорі гуртожитку стало так тихо, що Харрі здалося, ніби він чує шум стін, довгохвильову, майже нечутну вібрацію, крихітну зміну тиску повітря, що фіксується вухом. Стіни співали. Минуло секунд десять. Волер дивився не блимаючи. Ейстейн якось розповідав, скільки інформації людський мозок може обробити за одну секунду. Цифр Харрі не пам’ятав, зате не забув коментар Ейстейна, що мозок людини за десять секунд може просканувати середню публічну бібліотеку.