Волер усе-таки моргнув і відразу набув спокійнішого вигляду. Харрі не знав, що це означає, але скоріше за все, нічого хорошого.
– Цікава штука – справа про вбивство, – сказав Волер. – Людину вважають невинною, поки не доведене зворотне. До того ж я поки що не бачу камер, на які записувалися б які-небудь протиправні дії з мого боку.
Він підійшов до Харрі й Свена і смикнув за ланцюг наручників так різко, що Свен схопився на ноги. Не спускаючи очей із Харрі, Волер швидко обшукав вільною рукою їхні піджаки та брюки.
– Навпаки, я роблю свою роботу. Затримую поліцейського, який викрав ув’язненого з ізолятора.
– Ти щойно признався перед камерою, – сказав Харрі.
– Вам – так, – посміхнувся Волер. – Наскільки я пам’ятаю, ці ваші камери записують зображення, а не звук. Це звичайний арешт. До ліфта!
– А викрадення дитини? – запитав Харрі. – У Тангена є кадри, де ти направляєш на хлопчика зброю.
– Ах, це… – Волер штовхнув Харрі в спину, і той, спіткнувшись, зробив декілька кроків уперед, потягнувши за собою Свена. – Він, очевидно, встав серед ночі й, не сказавши мамі, поїхав у Головне управління. Він же й раніше так робив? Скажімо так, я зустрів хлопчиська біля входу, якраз коли вирушав шукати тебе і Свена. Коли я роз’яснив йому ситуацію, він сказав, що хоче допомогти. Насправді це він захотів розіграти з себе заручника, щоб ти, Харрі, не наробив дурощів і нікого не поранив.
– Десятирічний хлопчик? – зітхнув Харрі. – Ти дійсно думаєш, що хтось у це повірить?
– Подивимося, – відповів Волер. – Гаразд, хлопці, гайда до ліфта. Хто перший спробує викинути фокус, той перший отримає кулю.
Волер підійшов до дверей ліфта і натиснув на кнопку виклику. В глибині шахти почувся гуркіт.
– Дивно, як тихо в таких гуртожитках стає в літні місяці. Еге ж? – Волер посміхнувся Свену. – Майже як у будинку з привидами.
– Досить, Томе. – Слова давалися Харрі важко, неначе в рот набився пісок. – Надто пізно, зрозумій, що тобі ніхто не повірить.
– Повторюєтеся, дорогий колего. – Волер кинув погляд на тремтячу стрілку в круглому віконці, яка зараз найбільше нагадувала стрілку компаса. – Мені повірять, Харрі, з тієї простої причини, що ніхто не зможе мені заперечити. – Він провів пальцем по губах.
Тепер Харрі зрозумів його задумку. Ліфт. У ліфті не було камери. Там усе і станеться. Він не знав, як Волер збирається потім усе це подати… Може, виникла колотнеча, Харрі вирвав у нього пістолет… Але в одному він не сумнівався: там їх усіх і вб’ють – у ліфті.
– Тату… – почав Олег.
– Усе буде гаразд, хлопчику. – Харрі спробував усміхнутися.
– Так, – сказав Волер, – усе буде гаразд.
Почулося металеве гудіння з поклацуванням. Ліфт наближався. Харрі подивився на круглу дверну ручку. Пістолет він прикріпив так, щоб можна було схопитися за руків’я, покласти палець на спусковий гачок і одним рухом відірвати зброю від дверей.
Ліфт зупинився перед ними і злегка здригнувся.
Харрі набрав повітря в легені й витягнув руку. Пальці ковзнули по шорсткій внутрішній стороні ручки. Він чекав відчути холодну сталь. Нічого. Деревинка. І нікому не потрібний шматок скотчу.
Том Волер зітхнув:
– Боюся, Харрі, я викинув його в сміттєпровід. Ти і справді подумав, що я не шукатиму захованої зброї?
Продовжуючи тримати їх на мушці, Волер однією рукою відчинив залізні двері й наказав:
– Хлопчисько перший.
Олег подивився на Харрі. Той відвів очі. Він не міг бачити його погляд, в якому, як він знав, читалося все те ж благання: «Скажи, що все буде добре». Замість цього Харрі мовчки кивнув на двері.
Олег зайшов у ліфт і став у найдальший кут. Блякле світло зі стелі освітлювало коричневу стіну «під палісандр», прикрашену освідченнями в коханні, девізами, привітами і схематичними зображеннями статевих органів.
Над головою Олега красувався непристойний напис.
«Могила, – подумав Харрі. – Це наша могила».
Він засунув вільну руку в кишеню. Ліфти йому ніколи не подобалися. Харрі смикнув до себе ліву руку, і прикований до нього Свен втратив рівновагу і з шумом упав поряд із Волером. Той повернув голову, і в цю ж мить Харрі заніс праву руку над головою. Прицілився, немов матадор шпагою, знаючи, що іншої спроби не буде і що точність важливіша, ніж сила.
Ударив.
Метал із тріском прорвав шкіряну куртку і увійшов до м’якої тканини трохи вище за праву ключицю, прорізав яремну вену, потрапив у плечовий нервовий вузол і паралізував м’язи руки. Пістолет дзвінко впав на кам’яному підлогу і поскакав по сходах. Волер здивовано подивився на праве плече: в нім стирчало маленьке зелене руків’я шпателя. Рука висіла батогом.