Він кашлянув:
– Ходімо.
Коли вони йшли на вихід, Плакса-Грот і його молодий колега не удостоїли їх ні єдиним поглядом, але Мьоллер помітив, що Грот виразно похитав головою.
На стоянці Харрі виблював. Стояв зігнувшись і вивергав жовч упереміш із лайкою. Мьоллер прикурив сигарету і простягнув йому:
– Тебе не записали. Усе неофіційно.
Харрі засміявся, закашлявся й мовив:
– Спасибі, шеф. Приємно усвідомлювати, що, коли мене звільнять, мій послужний список буде трішки чистішим.
– Не в цьому річ. А в тому, що інакше довелося б умить усунути тебе з посади.
– Ну і що?
– Найближчими днями мені буде потрібний такий слідчий, як ти. Тобто такий, як ти, коли тверезий. Питання в тому, чи можеш ти не пити.
Харрі випростався і з силою видихнув дим.
– Ви знаєте, що я можу. Ось чи захочу? – запитав він скоріше себе, ніж начальника.
– Не знаю, Харрі. Захочеш?
– Для цього потрібна вагома причина, шефе.
– Так. Вважаю, що потрібна.
Мьоллер задумливо подивився на свого інспектора.
Уявив картину збоку: літня ніч, вони стоять самі на автостоянці посеред Осло у блідому світлі місяця та ліхтаря, повного дохлих комах. Згадалось усе, через що вони пройшли разом. Усі проблеми, які вони розв’язали. І не розв’язали. Але однаково. Невже після багатьох років роботи пліч-о-пліч їх шляхи ось так банально розійдуться?
– Наскільки я тебе знаю, – мовив нарешті Мьоллер, – на ноги тебе може поставити тільки одне – робота.
Харрі не відповів.
– І робота для тебе є. Якщо захочеш.
– Що за робота?
– Ось це я отримав сьогодні в конверті й відразу кинувся шукати тебе.
Мьоллер розтиснув кулак, місяць і ліхтар освітили долоню і пластиковий пакет із служби криміналістичної експертизи. Начальник чекав, що скаже Харрі.
– Гм… – відреагував той. – А де решта тіла?
У пакеті лежав довгий тонкий палець із червоним лаком на нігті. На пальці був перстень із коштовним каменем у вигляді п’ятикутної зірки.
– Більше нічого немає, – відповів Мьоллер. – Тільки середній палець лівої руки.
– Експерти визначили, чий?
Б’ярне Мьоллер кивнув.
– Так швидко?
Мьоллер іще раз кивнув і схопився рукою за живіт.
– Гм… – Отже, Лісбет Барлі, – сказав Харрі.
Частина III
Розділ 13
Понеділок. Дотик
«Ти на телеекранах, люба моя. Ціла стіна тебе. Дванадцять зображень, які рухаються однаково, відрізняючись лише щонайменшими відтінками та яскравістю. Ти йдеш по паризькому подіуму, зупиняєшся, поводиш стегнами, дивишся на мене завченим холодним, невидющим поглядом, а потім обертаєшся спиною. Ефектно. Відвертатися завжди ефектно, і ти це знаєш, люба моя.
Сюжет закінчено, і ось ти дивишся на мене дванадцятьма суворими поглядами, і по твоїх губах я читаю дванадцять однакових новин. Ти повідомляєш їх беззвучно, і я люблю тебе за цю беззвучність.
Потім повінь десь у Європі. Дивися, люба моя, це ми бредемо у воді по вулицях.
І я малюю пальцем твою зірку на вимкненому телевізорі, на мертвому й запорошеному екрані. Але між ним і кінчиком мого пальця прослизає напруга. Електрика. Крупинка життя. Вона народжується від мого дотику.
Вершина зірки торкається тротуару перед червоним цегляним будинком на іншому боці перехрестя. Звідси, з магазину, я добре бачу його в проміжках між телевізорами. Одне з найжвавіших міських перехресть, люба моя, і зазвичай тут величезні пробки, але сьогодні машини стоять лише на двох із п’яти променів, які розходяться від чорної асфальтованої серцевини. П’ять променів, люба моя! Сьогодні ти весь день лежиш у ліжку й чекаєш мене. У мене залишилася тільки одна справа, і я прийду. Якщо хочеш, я можу покласти в тайник лист і прошепотіти тобі завчені напам’ять слова: «Люба моя, я постійно думаю про тебе. Досі відчуваю поцілунки твоїх губ, дотик твого тіла…»
Відчиняю двері й виходжу з магазину. Світ заливає сонце. Сонце. Заливає. Чекай мене».
День для Мьоллера почався погано.
Вночі визволяв Харрі з ізолятора, а вранці прокинувся від болів. Живіт роздуло, як повітряну кулю.
Але найгірше попереду.
Втім, о дев’ятій він у цьому засумнівався, коли тверезий Харрі з’явився на вранішню нараду. За столом на той час вже сиділи Том Волер, Беата Льонн, четверо оперативників і двоє співробітників кримінального відділу, яких учора ввечері викликали з відпустки.
– Усім доброго ранку, – почав Мьоллер. – Сподіваюся, всі вже в курсі, над чим ми зараз працюємо. Дві справи, ймовірно два вбивства, здійснені, за всіма ознаками, одним злочинцем. Коротше, все занадто вже схоже на кошмар. – Він зарядив у проектор перший слайд. – Ліворуч ми бачимо ліву руку Камілли Луен із відрізаним указівним пальцем. Праворуч середній палець Лісбет Барлі, присланий мені в конверті. Трупа її в нас, звичайно, немає, але Беата порівняла відбитки пальців, зняті у квартирі Барлі. Беато, молодець! Чудова інтуїція, відмінна робота.