Коли хтось торкнувся його плеча, він здригнувся і обернувся. Над ним нависла величезна чоловіча фігура. У безпорадному очікуванні Барлі не міг поворухнутися.
– Слухаю вас… – прошепотів він, захлинаючись слізьми.
– Це я, – прошепотіла у відповідь фігура. – Харрі Холе. З поліції.
Віллі Барлі відняв руку від рота і подивився на фігуру пильніше.
– А, еге ж, звичайно, – сказав він із полегшенням у голосі. – Вибачте, Холе, тут так темно, і я вирішив…
Поліцейський сів поряд з ним:
– Вирішили що?
– Ви ж у чорному. – Віллі втер ніс хусткою. – Мені подумалося, що ви священик. Священик, який приніс погані новини. Безглуздо, так?
Поліцейський не відповів.
– Ах, Холе, я жахливо почуваюсь. У нас перша костюмована репетиція. Подивіться на неї, – сказав Барлі.
– На кого?
– На Елізу Дулітл. На сцені. Коли я її побачив, то на секунду раптом вирішив, що це Лісбет, що мені тільки приснилося, ніби вона пропала. – Віллі нервово перевів дихання. – Але тут вона заговорила, і моя Лісбет зникла.
Він побачив, що поліцейський здивовано дивиться на сцену.
– Разюча схожість, так? Тому я її і запросив. Цей мюзикл замислювався для Лісбет.
– А це… – почав Харрі.
– Так, її сестра.
– Тóйя? Тобто я хотів сказати Тойя?
– Досі ми нікому не розповідали, а сьогодні ввечері прес-конференція.
– Ну, це приверне увагу громадськості.
Тойя розвернулась і, спіткнувшись, голосно вилаялася. Партнер розвів руками і подивився на постановника.
Віллі зітхнув:
– Громадськість – це ще не все. Бачите, тут іще працювати і працювати. Здібності у неї, звичайно, є, але виступати на сцені Національного театру – це вам не ковбойські пісні співати в місцевому клубі в якому-небудь Сельбу. Два роки я навчав Лісбет, як поводитися на театральній сцені, а тут у нас на все два тижні.
– Якщо я заважаю, Барлі, викладу справу коротко.
– Справу? – У напівтемряві Віллі спробував прочитати хоч що-небудь на обличчі співрозмовника. Йому знову стало страшно, тому, коли Харрі розкрив рот, він заквапився його запевнити: – Ви мені зовсім не заважаєте, Холе. Я просто продюсер. Знаєте, той, хто задає імпульс. А працюють зараз інші…
Він махнув рукою у бік сцени, де чоловік у твідовому костюмі якраз говорив:
– Я візьму цю замурзану нікчему і зроблю з неї герцогиню!
– Режисер, декоратор, актори, – пояснив Барлі. – А я із завтрашнього ранку всього лише глядач цієї… Він замовк, підбираючи потрібне слово, і закінчив: – Комедії.
– Що так, то так. В усіх свої таланти.
Віллі невесело усміхнувся, але режисер тут же подивився в їхній бік, і він замовк.
– Ваша правда. Двадцять років я був танцівником. Слід сказати, дуже поганим. Але в балетній трупі завжди не вистачає чоловіків, так що краще за мене танцювали небагато. У сорок років нас женуть на пенсію, і мені довелося шукати іншу роботу. Тоді я зрозумів, що справжній мій талант – не танцювати, а знаходити танцюристів. Організовувати спектаклі – от і все, на що я придатний, Холе. Але знаєте що? Щонайменший успіх паморочить нам голову. І тільки тому, що кілька разів вийшло по-нашому, ми вже вважаємо, що ми боги або вже точно ковалі свого щастя. А потім раптом – таке. І ми розуміємо, наскільки насправді безпорадні. Я… – Віллі осікся. – Вам нудно слухати?
Співрозмовник похитав головою, та все ж мовив те, через що прийшов:
– Справа стосується вашої дружини.
Віллі зажмурився, ніби в очікуванні болю.
– Ми отримали листа. З відрізаним пальцем. Боюся, він належить їй.
Віллі глитнув. Він ніколи не вважав себе мстивою людиною, але тепер відчув, що камінь на серці почав тяжчати і набувати кольору. Жовтий. Як ненависть.
– Знаєте, Холе, стало навіть легше. Я ж увесь час цього боявся. Що він зробить їй боляче. Можеш обіцяти мені одну річ, Харрі? Нічого, що я на ти? – Поліцейський кивнув. – Знайди його. Знайди його, Харрі. І покарай. Покарай суворо. Обіцяєш?
У темряві Віллі здалося, що його співрозмовник кивнув. Але впевнений він не був: розгледіти заважали сльози.
– Я поліцію покличу, ось зараз покличу! – крикнула Тойя.
Харрі сидів у кабінеті й дивився на стіл. Він так втомився, що здавалося, немає сил навіть дихати.
Учорашні ескапади, що закінчились ізолятором і черговим кошмаром, – усе це не дарма далось, а зустріч із Віллі Барлі його добила. Обіцянка спіймати злочинця і ці слова Барлі про те, що його дружині зробили «боляче». Харрі не сумнівався: Лісбет Барлі мертва.