Відчинилися двері. Співробітники обернулися: в зал, важко дихаючи, ввійшов чоловік у твідовому костюмі. Над чітко окресленим округлим черевцем красувався помаранчевий бант. Пітна лисина, пітне обличчя, на якому впадали у вічі темні (фарбовані?) брови та окуляри – такі вузькі, що виникав сумнів, чи можна хоч що-небудь у них побачити.
– Згадай про сонце… – почав Волер.
– …воно і зійде, – завершив Столе Еуне, дістаючи з нагрудної кишені хустку та протираючи нею лоба. – І, чорт забирай, світить нещадно!
Він дійшов до столу і плюхнув на підлогу потерту шкіряну сумку.
– Доброго ранку, шановні. Приємно бачити так багато молодих осіб, які не полінувалися прокинутись у такий ранній час. Із кимось із вас я знайомий, а з деким поки що не зустрічався.
Харрі всміхнувся. Вже з ним-то Еуне зустрічався. Багато років тому Харрі заявився до нього зі своїми проблемами, і, хоча Еуне не був фахівцем із лікування алкоголізму, він постарався йому допомогти, а згодом їхнє знайомство переросло навіть у деяку подобу дружби.
– Розкривайте блокноти, шибеники! – Еуне кинув піджак на спинку крісла. – Вигляд у вас, як на похоронах, і загалом це виправдано. Але перш ніж я піду, хочеться побачити на ваших обличчях хоч одну усмішку. Це наказ. А тепер будьте уважні: говоритиму й писатиму швидко.
Еуне схопив фломастер, який лежав біля білої дошки, й почав зі скаженою швидкістю писати одне, міркуючи в цей час абсолютно про інше:
– Є всі підстави вважати, що серійні вбивці існують відтоді, коли на землі стало досить людей, аби вбивати їх серіями. Але багато хто бере за точку відліку тисяча вісімсот вісімдесят восьмий рік, так звану «осінь жаху», коли вперше було задокументовано справу про серію вбивств із явно сексуальним мотивом. Жертвами першого маніяка в історії Нового часу стали п’ять жінок. Особу злочинця встановити так і не вдалось, і він безслідно зник, отримавши в народі прізвисько Джек Тельбушник.
– Тепер про внесок нашої країни у список серійних убивць. Як вам усім відомо, у вісімдесяті роки медичний працівник Арнфінн Нессет отруїв понад двадцять пацієнтів. Але найвідомішим норвезьким маніяком став не він, а Белл Ганнес. Рідкісне явище – жінка-маніяк. Емігрувавши в Америку, вона тисяча дев’ятсот другого року вийшла заміж і влаштувалася зі своїм здохляком у передмісті Ла-Порта, штат Індіана. Я кажу «здохляк», тому що він важив сімдесят кілограмів, а вона – сто двадцять. – Еуне провів пальцями по підтяжках. – По мені, так нормальна вага…
По залу прокотилися смішки.
– І ось ця мила пампушка вбиває спочатку чоловіка, потім декількох дітей і невідому кількість кавалерів, яких заманює до себе додому через оголошення в газетах Чикаго. Їх тіла знайшли тисяча дев’ятсот восьмого року, коли будинок за дивних обставин згорів. Знайшовся і обгорілий обезголовлений труп жінки, який поліція, очевидно, мусила вважати за хазяйку. Пізніше надходили доноси від свідків, які бачили Белл у різних містах Америки, але її так і не знайшли. У цьому суть моєї розповіді. На жаль, для серійних убивць випадки Джека і Белл типові. – Еуне закінчив писати. – Знайти їх не вдається. – І він поставив фломастером жирну крапку.
Присутні в мовчанні дивилися на нього.
– Отже, – вів далі Еуне. – Поняття «серійний убивця» дуже спірне. Як і все, про що я збираюся розповісти. Це можна пояснити тим, що психологія досі не виросла з дитячих штанців, та і психологи – народ, який обожнює сперечатись. Я вам розповім те, що, з одного боку, нам начебто відомо, а з іншого – зовсім невідомо. А саме про серійні вбивства, які багато видатних учених вважають неосмисленими виявами тих видів душевних захворювань, яких, на думку інших учених, не існує. Це зрозуміло? Бачу, деякі з вас заусміхалися, що не може не тішити.
Еуне ткнув указівним пальцем у перший пункт на дошці:
– Типовий серійний убивця – білий чоловік у віці від двадцяти чотирьох до сорока років. Може орудувати і з напарником, але, як правило, діє самостійно. Вірною ознакою серії слугують знущання з жертв. Як останні можуть бути хто завгодно, але, як правило, це представники однієї і тієї ж етнічної групи, за рідкісним винятком – незнайомі вбивці. Першу жертву він вибирає зазвичай у добре знайомому йому районі. Існує думка, що серійні вбивства завжди супроводять особливі ритуали. Це не завжди так. Але якщо ви у своїй роботі натрапили на якісь ритуали, майте на увазі, вони часто пов’язані з серійними вбивствами.
Еуне перейшов до іншого пункту на дошці – «ПСИХОПАТ/ СОЦІОПАТ»:
– Але найтиповіша риса серійного вбивці – він, як правило, американець. Чому? Відповідь на це питання знає тільки Бог – плюс, ясна річ, кілька професорів із факультету психології в Бліндерні. У зв’язку з цим цікаво, що ті, хто знає про серійних убивць більше інших – американська юстиція і ФБР, – поділяють їх на дві категорії: психопатів і соціопатів. Згадані бліндернські професори вважають і терміни, і сам поділ маячнею, проте на батьківщині серійних убивць більшість судів дотримуються «правила Макнотена». Воно свідчить: тільки злочинець-психопат у момент злочину не усвідомлює, що робить, а значить, на відміну від соціопата, не може бути засуджений до тюремного ув’язнення або страти – що для богообраної Америки куди характерніше. У сенсі, стосовно серійних убивць. Гм… – Еуне понюхав фломастер і здивовано звів брову.