Вона дивиться на нього, її рот розкритий.
– Що ти тут робиш?
Серце Харрі завмерло. Частково через те, що відлуння цих слів іще звучало в кімнаті, а значить, він почув їх не уві сні. Частково тому, що голос не був жіночим. Але в основному через те, що над ним схилилася чиясь фігура.
Потім серце знову забилося. Ліхтарик іще світився, і Харрі сіпнувся за ним, але той упав на підлогу й описав коло. Тінь дивної фігури у скаженому танці застрибала по стінах.
Потім засвітилася верхня лампа.
Світло вдарило у вічі, й Харрі мимоволі затулив обличчя руками. Минуло декілька секунд – ні пострілів, ні ударів. Харрі опустив руки.
Він упізнав чоловіка перед собою.
– Скажіть на милість, чим ви тут займаєтеся? – запитав чоловік.
На нім був рожевий халат, але однаково не вірилося, що він тільки-но прокинувся. Зачіска мала ідеальний вигляд.
Це був Андерс Нюгорд.
– Я прокинувся від шуму нагорі. – Нюгорд націдив Харрі чашку кави. – Відразу вирішив, що в мансарду забрався злодій, який дізнався, що в квартирі нікого немає.
– Зрозуміло, – сказав Харрі. – Але я, здається, замикав за собою двері.
– Я взяв дублікат у консьєржа. Так, про всяк випадок.
Харрі почув човгання і обернувся.
У дверному отворі виникла Вібекке Кнутсен у нічній сорочці, з сонним обличчям і розпатланим рудим волоссям. Без макіяжу і в холодному світлі кухні вона здавалася старшою, ніж у тій версії, яку Харрі бачив раніше. Помітивши його, вона здригнулася:
– Що сталося? – Її погляд кидався між Харрі й Нюгордом.
– Перевіряв дещо в Каміллиній квартирі, – поспішив відповісти Харрі, помітивши її переляк. – Сів на ліжку відпочити й заснув на декілька секунд. Ваш чоловік почув шум, піднявся й розбудив мене. Втомився я за день.
І він, не знаючи навіщо, демонстративно позіхнув.
Вібекке поглянула на свого співмешканця:
– Що це на тобі?
Андерс Нюгорд подивився на рожевий халат, неначе сам побачив його вперше:
– Ой, я, напевно, маю безглуздий вигляд! – Він реготнув. – Я купив його в подарунок тобі, люба. Лежав у валізі. У поспіху нічого більше не знайшов. Тримай.
Він ослабив пояс, зняв халат і кинув його жінці.
– Спасибі, – тільки і змогла вичавити вона.
– До речі, а ти-то чому не спиш? – Нюгорд продовжував безглуздо посміхатися. – Хіба ти не прийняла снодійне?
Вібекке у зніяковінні подивилася на Харрі.
– Добраніч, – пробурмотіла вона і зникла.
Андерс підійшов до кавової машини й поставив на неї свою чашку. Його плечі та спина були блідими, майже білими, а передпліччя – засмаглими, як у далекобійника влітку.
– Зазвичай вона вночі спить, як байбак, – мовив він.
– А ви, треба гадати, ні.
– Чому ви так вважаєте?
– Звідки б вам інакше знати, що вона спить, як байбак?
– Вона сама так говорить.
– А ви прокидаєтеся, тільки коли чуєте кроки нагорі?
Андерс подивився на Харрі й кивнув:
– Ваша правда, Холе. Я погано сплю. Не так-то легко заснути після того, що сталося. Лежиш, думаєш, будуєш версії.
Харрі відпив із чашки:
– Не поділитеся?
Андерс знизав плечима:
– Я не так багато знаю про масових убивць. Якщо цей – із них.
– Не з них. Це серійний убивця. Велика різниця.
– Отож, а ви не помітили, що у жертв є щось спільне?
– Усі вони молоді жінки. Щось іще?
– Усі вони були або залишалися нерозбірливими в статевих зв’язках.
– Що?
– Почитайте газети. Те, що написано про їх минуле, говорить само за себе.
– Але Лісбет Барлі заміжня жінка, і, наскільки нам відомо, вона була вірною дружиною.
– У шлюбі так. Але до цього вона виступала в групі, яка роз’їжджала туди-сюди і грала на дискотеках. Не будьте наївні, Холе.
– Гм… І який висновок ви робите?
– Убивця, який бере на себе сміливість ухвалювати іншим смертний вирок, вважає себе Богом. А в Посланні до євреїв, глава тринадцята, стих четвертий, говориться: «…блýдників та перéлюбів судитиме Бог».
Харрі кивнув і подивився на годинник.
– Я запишу, Нюгорде.
Андерс постукав пальцями по чашці:
– Знайшли, що шукали?
– Так, я знайшов пентаграму. Вважаю, вам відомо, що це таке, позаяк ви займаєтеся церковним начинням.
– Ви маєте на увазі п’ятикутну зірку?
– Так. Як Віфлеємська. Часом, не знаєте, що вона може означати? – Харрі опустив голову, ніби дивився на стіл, а сам уважно вивчав обличчя Нюгорда.
– Дещо. П’ять – найважливіше число в чорній магії. А вгору вказувало два промені чи один?
– Один.
– Тоді це не знак пітьми. Описаний вами символ може означати життєву енергію та бажання. Де ви її побачили?