– На балці над ліжком.
– А-а, – мовив повагом Нюгорд. – Тоді це відмінний символ, «марин хрест» називається.
– «Марин хрест»?
– Язичницький знак. Його креслили над входом, аби уберегти будинок від мари.
– Це ще що таке?
– Мари-кошмари. Мара – злий дух у вигляді жінки, яка сідає сплячому на груди і посилає йому погані сновидіння. Язичники вважали її примарою. Нічого дивного, що слово мара походить від індоєвропейського «мер».
– Ну, в мовах я не сильний.
– «Мер» означає смерть, мор. – Нюгорд подивився в чашку. – Чи вбивство.
Повернувшись додому, Харрі виявив на автовідповідачі повідомлення від Ракелі. Вона запитувала, чи не зводить Харрі Олега у Фрогнербад завтра, вона з третьої до п’ятої буде у дантиста. Це прохання Олега, уточнила вона.
Харрі сидів і слухав запис, намагаючись згадати дихання у слухавці, коли хтось подзвонив кілька днів тому, але потім кинув це заняття.
Він роздягся і ліг у ліжко. Минулої ночі він прибрав ковдру і сьогодні вкрився лише підковдрою. Уві сні він заплутався, потрапив ногою в отвір, намагаючись вирватися, перелякавсь і прокинувся від тріску тканини, що рвалася. Темрява за вікном уже починала яснішати. Він відкинув підковдру на підлогу й відвернувся до стіни.
Потім прийшла мара. Вона навалилася йому на груди і притиснулася губами до його губ. Голова запаморочилася. Мара схилилася до самого вуха і гаряче в нього дихнула. Вогнедишний дракон. Безсловесне повідомлення з автовідповідача. Вона шмагала його по ногах і стегнах, і біль був солодким, і вона говорила, що скоро він не зможе любити нікого, крім неї, тому треба звикати.
Лише коли над дахами будинків зійшло сонце, вона залишила його у спокої.
Розділ 19
Середа. Під водою
Час наближався до третьої години. Харрі припаркувався поряд із Фрогнербадом – тепер йому стало ясно, де збираються всі ті, хто ще залишився в Осло. Перед квитковими касами вишикувалася майже стометрова черга. Поки розпарені тіла крок за кроком просувалися до цілющої хлорованої вологи, він вирішив почитати «ВГ».
Новин у справі про серійного вбивцю не було, проте газетярі все ж нарили матеріалу аж на чотири сторінки. Туманно-загадкові заголовки були звернені до тих, хто вже деякий час стежив за розвитком подій. З’явилося нове словосполучення – «справа про велокур’єра-маніяка». Усе було знайоме, поліція особливо не відрізнялася від газетярів, і Харрі припустив, що вранішні наради редакції на Акерсгата, як дві краплі води схожі на вранішні наради слідчої групи. Він побачив заяви все тих же свідків (які в інтерв’ю згадали навіть більше, ніж на допитах), ознайомився з соціологічними опитуваннями (де люди говорили, що їм страшно, моторошно або страшенно моторошно), а також прочитав думку служб кур’єрської доставки, які вимагали компенсації, оскільки тепер велокур’єрів нікуди не пускали, працювати стало неможливо, і взагалі – поліція мусить упіймати цього типа. Припущень про зв’язок «справи про велокур’єра» зі зникненням Лісбет Барлі більше не будували, тепер про це говорили на повний голос, як про встановлений факт. Під величезним заголовком «Замінюю сестру» красувалося фото Тойї Харанг і Віллі Барлі перед Національним театром. І підпис: «Енергійний продюсер не збирається змінювати плани».
Харрі пробіг очима текст статті й зупинився на словах Барлі:
«The show must go on» – «вистава триває». У нашій професії це не просто легковажна заява, але сувора правда, написана кров’ю. Я знаю: хай там що, Лісбет з нами. І ця п’єса – знак поваги Лісбет, великій артистці, яка ще не розкрила свого таланту, але вона обов’язково його ще розкриє, я не можу повірити в зворотне!
Нарешті потрапивши всередину, Харрі не відразу зміркував, куди йти. Востаннє він був у Фрогнербаді двадцять років тому. Хоча, по правді кажучи, нічого особливо не змінилося, хіба що підновили фасади та додали високу синю гірку. А в іншому – той самий запах хлору, легкі дрібні крапельки води в повітрі над басейнами, що грають маленькими веселками, шльопання босих ніг по асфальту, черга тремтячих дітей у мокрих плавках у тіні перед кіоском.
Ракель і Олега він знайшов на газоні біля басейнів.
– Привіт. – Губи Ракель усміхнулись, а очей не було видно за великими сонячними окулярами «Гуччі».
Вона була в жовтому купальнику. Мало хто з жінок не побоїться надіти жовтий купальник – Ракель була однією з них.
– Знаєш що? – запитав Олег, схиливши голову набік і намагаючись витрусити з вуха воду. – Я стрибнув із «п’ятірки».
Харрі сів поруч, на траву, хоча на великому пледі було досить місця.