Саме це Харрі й збирався зробити. Концерт було призначено в кабінеті на першу годину дня, і залишалося досить часу, щоб підібрати завершальну частину коду. Але для цього потрібна була провідна зірка. І зоряна мапа.
По дорозі в кабінет він заглянув у канцелярську крамницю та придбав лінійку, транспортир, найтонше перо, яке там знайшлось, і кілька слайдів. У кабінеті він одразу взявся за справу. Дістав із ящика велику мапу Осло. Підклеїв її, розгладив і знову повісив на стіну. Потім накреслив на слайді коло, розділив його на п’ять секторів рівно по 72 градуси кожен і без відриву руки по лінійці з’єднав між собою далекі точки. Коли малюнок був готовий, він підняв його на просвіт. Пентаграма.
Проектора в їх залі для нарад не виявилось, і Харрі вирушив у зал відділу боротьби з пограбуваннями, де начальник відділу Іварссон, проти волі зібравши співробітників, що залишилися на роботі в липні, читав їм лекцію на загальну тему: «Як я став таким чудовим».
– Дуже потрібно, – повідомив Харрі, висмикнув проектор із розетки і відволік його із залу під здивоване кліпання очей Іварссона.
Повернувшись у кабінет, Харрі вставив слайд у проектор, спрямував прямокутник світла на мапу і вимкнув верхню лампу. Деякий час він пихкаючи порпався в темному кабінеті, поправляючи слайд, настроюючи дальність проектора і намагаючись правильно сфокусувати чорну тінь од зірки.
Вийшло. Він подивився на мапу, обвів два будинки колами і зробив два телефонні дзвінки.
Тепер він був готовий.
На початку другої Б’ярне Мьоллер, Беата Льонн, Том Волер і Столе Еуне тихенько сиділи в тісному кабінеті Харрі та Халворсена. Стільців, ясна річ, не вистачило – довелося позичати у сусідів. Сам Харрі примостився на краєчку письмового столу.
– Ось код, – повідомив він. – Дуже простий. Спільне в злочинах треба було відшукати вже давно. Вбивця повідомляв про це мало не відкритим текстом. Це цифра.
Усі подивилися на нього.
– П’ять, – оголосив Харрі.
– П’ять?
– Так, цифра п’ять. – Він обвів поглядом чотири нерозуміючі обличчя.
І тут сталося те, що іноді (а останнім часом усе частіше) траплялося з ним після тривалих пиятик. Без жодного попередження земля пропала з-під ніг – йому здалося, він падає. Дійсність вивернулася. В одну мить зникли четверо колег у його кабінеті, пропала справа про вбивства, не стало жаркого літнього дня в Осло. Мовби ніколи не існувало людей на ім’я Ракель і Олег. Потім дійсність повернулась. Але Харрі знав, що за таким нападом паніки можуть статись інші, й висить він на кінчиках пальців над безоднею.
Він підняв кухоль кави і повільно відпив із нього, поступово приходячи до тями. Як тільки кухоль стукнеться об стіл, пора повертатися в реальність, вирішив Харрі. Він поставив його назад. Денце легенько стукнуло.
– Перше питання, – сказав він. – Убивця позначає всі жертви діамантами. Скільки у них кутів?
– П’ять, – відповів Мьоллер.
– Друге питання. У кожної жертви він відрізує по пальцю з лівої руки. Скільки пальців на одній руці? Третє питання. Вбивство і зникнення сталися одне за одним протягом трьох тижнів: відповідно в п’ятницю, середу та понеділок. Скільки днів у кожному проміжку?
На секунду стало тихо.
– П’ять, – відповів Волер.
– А час убивства?
Еуне відкашлявся:
– Близько п’ятої.
– П’яте і останнє питання. Здається, що адреси жертв вибрані випадково, але одне їх об’єднує. Що, Беато?
Та примружилася:
– П’ять?
Харрі спіймав чотири порожні погляди.
– Чорт забирай… – Беата осіклась і почервоніла. – Даруйте, я хотіла сказати: п’ятий поверх. Усі жертви були на п’ятому поверсі.
– Саме так.
Харрі попрямував до вимикача. Обличчя всіх просвітліли.
– П’ять! – Мьоллер виплюнув це слово, ніби воно палило йому язик.
Коли Харрі вимкнув світло, в кабінеті стало абсолютно темно, і тільки по голосу присутні визначали, куди він рухається.
– Число п’ять використовується в багатьох ритуалах. У чорній магії, знахарських обрядах, сатанізмі. Але це ж число шанується і світовими релігіями. П’ять ран, нанесених Христу. П’ять стовпів. П’ять намазів в ісламі. У деяких письмових джерелах п’ять називають числом людини, оскільки у нас п’ять почуттів і п’ять періодів у житті.
Клацання – і несподівано перед ними в пітьмі матеріалізувалося світне бліде обличчя з глибокими темними очницями та п’ятикутною зіркою в лобі. Обличчя тихо просопіло:
– перепрошую… – Харрі покрутив лампу проектора і спрямував її зі свого обличчя на білу стіну. – Перед вами пентаграма, або «марин хрест», який ми бачили поряд із Каміллою Луен і Барбарою Свендсен. Фігуру побудовано на золотому перетині. Як, кажете, його розрахували, Еуне?