В Осло він залишився не тільки через це. Він дістав роботу своєї мрії. Він писатиме. Слухатиме музику й отримуватиме гроші за те, що надрукує про неї свою думку. Останні два роки він розсилав огляди в різні відомі газети – все безрезультатно, а минулого тижня приятель познайомив його з Рюнаром із редакції журналу «Соу Уот!». Той розповів, що колись тримав магазин одягу, але продав його, щоб працювати над «Зоною» – безкоштовною газетою, якій належало побачити світ у серпні. Приятель сказав, що Маріусу подобається писати огляди, Рюнар повідомив, що йому подобається сорочка Маріуса, і тут же прийняв його в штат. Маріус мав відображувати «новоурбаністичні цінності, відгукуючись про поп-культуру з іронією – не холодною, але теплою, проникливою й усебічною» – так сформулював завдання Рюнар. Це обіцяло неймовірно збагатити Маріуса. Нехай не грошима, але безкоштовними квитками на концерти і фільми, а також доступом у модні заклади й ті кола суспільства, де можна було завести корисні зв’язки на майбутнє. Це його шанс, а значить, потрібно як слід підготуватися. Зрозуміло, інформації для майбутніх оглядів у нього було предостатньо, але він позичив кілька дисків із колекції Рюнара, щоб більш повно ознайомитися з антологією популярної музики. Останні дні минули на хвилі американського року восьмидесятих років: «РЕМ», «Грін Он Ред», «Дрім Сіндікет», «Піксіс». Зараз, наприклад, у програвачі співали «Вайолент Фемз». Звучить немодно, але енергійно: «Let me go wild. Like a blister in the sun».
Дівчина внизу підвелася з рушника. Прохолодно. Маріус простежив за нею поглядом до сусіднього корпусу. Побачив, як повз неї проїхав велосипедист, на вигляд кур’єр, і заплющив очі. Пора вже що-небудь написати.
Отто Танген потер очі жовтими від нікотину пальцями. У автобусі відчувалося напруження, яке збоку можна було сприйняти за загальний спокій. Ніхто не рухався, ніхто нічого не говорив. Було двадцять хвилин на шосту, а екрани застигли без жодного руху, лише маленькі білі цифри в кутку відмічали час. По тілесах Отто скотився черговий струмочок поту. Ось так посидиш-посидиш і вирішиш, що хтось погрався з устаткуванням і підсунув тобі вчорашній запис.
Він забарабанив пальцями поряд із клавіатурою. Паскудник Волер ввів заборону на куріння.
Отто схилився вправоруч, беззвучно зіпсував повітря і кинув погляд на хлопця зі світлим їжачком. За весь час той не сказав ні слова і тихо сидів у кріслі. Вигляд у нього був, як у відставного швейцара.
– Здається, сьогодні наш приятель вирішив узяти відгул, – зауважив Отто. – Може, вирішив, що занадто спекотно. Може, переніс усі справи на завтра, а сам вирішив випити пивця на Акер-Брюгге? Кажуть, погода…
– Заткнися, Тангене, – тихо, але виразно сказав Волер.
Отто важко зітхнув і знизав плечима.
Годинник в кутку екрана показував п’яту годину двадцять одну хвилину.
– Хто-небудь бачив, як той хлопець виходив із триста третьої? – знову заговорив Волер. – Він дивився на Отто.
– Я до обіду спав, – признався він.
– Треба перевірити. Фалькейд?
Начальник загону швидкого реагування кашлянув:
– Не думаю, що…
– Зараз же, Фалькейд!
Деякий час ці двоє дивились один на одного, і було чутно, як працюють вентилятори системи охолодження апаратури.
Фалькейд знову кашлянув:
– «Альфа» викликає «Чарлі-два», прийом.
Почувся шум.
– «Чарлі-два». Прийом.
– Негайно перевірте триста третю.
– Вас зрозумів. Перевіряю триста третю.
Отто поглянув на екран. Нічого. Можна подумати…
Вони.
Троє. Чорна форма, чорні капелюхи, чорні пістолети-кулемети, чорне взуття. Все сталося швидко, але абсолютно неефектно. Легкий шерех. І тиша.
Замóк вони вирішили не підривати, а підчепити звичайнісінькою фомкою. Отто був розчарований. Економлять вони, чи що?
Люди на екрані беззвучно вишикувалися біля дверей: один із ломиком підійшов до замка, двоє, піднявши зброю, стали за метр од нього. І почалось: їхні дії нагадували добре відрепетирувані танцювальні па. Двері розчинилися, двоє офіцерів зі зброєю ввірвалися всередину, а третій ніби пірнув за ними. Отто вже радів, уявляючи, як покаже цей запис Нільсу. Двері за ними майже повністю зачинились, і він пошкодував, що все-таки не поставив камери в кімнати.