Вісім секунд.
Затріщала рація Фалькейда:
– Триста третю перевірено. Дівчина і хлопець. Обоє без зброї.
– Живі?
– Цілком… егхм… живі.
– Хлопця обшукали, «Чарлі-два»?
– Він голий, «Альфа».
– Виведіть його в коридор, чорт забирай! – вигукнув Волер.
Отто подивився на двері триста третьої. Вивели голого. Вони займалися цим усю ніч і весь день. Отто дивився й не міг одірвати погляду.
– Нехай одягнеться і йде з вами на позицію, «Чарлі-два».
Фалькейд відклав рацію й подивився на інших. Ті похитали головами.
Волер із силою ляснув по підлокітнику крісла.
– Завтра автобус теж вільний. – Отто кинув швидкий погляд на інспектора. Зараз треба діяти обережно. – Завтра неділя, але я згоден допомогти вам за ту ж плату. Ви тільки скажіть, коли…
– Дивіться!
Отто автоматично обернувся. Це відставний швейцар нарешті заговорив, він указував на середній екран:
– На сходах. Зайшов усередину й одразу ж у ліфт.
На дві секунди в автобусі запанувала тиша. Потім Фалькейд скомандував у рацію:
– «Альфа» всім групам! Можливий об’єкт у ліфті. Бути готовими!
– Ні, спасибі, – всміхнулася Беата.
– Так, напевно, ти вже наїлася, – зітхнула старенька й поставила коробку з тістечками назад на стіл. – Так про що я? Приємно, що Свен принаймні іноді відвідує мене.
– Так, у такому великому будинку, напевно, нудно самій.
– Ну, іноді я базікаю з Іною. Але сьогодні вона поїхала за місто з кавалером. Я передавала йому привіт, але молодь тепер така дивна. З усього роблять таємницю, напевно, тому, що хочуть усе випробувати й не знають, що з цього вийде.
Беата крадькома подивилася на годинник. Харрі обіцяв подзвонити, як тільки все закінчиться.
– Ти зараз про щось своє думаєш?
Беата повільно кивнула.
– Ну й добре, – сказала Олауг. – Сподіватимемося, вони його спіймають.
– Син у тебе добрий.
– Так, це вірно. Але якби він завжди мене відвідував так само часто, як останнім часом, я б і не скаржилася ні на що.
– А як часто він приїжджає? – запитала Беата.
Напевно, все вже закінчилося. Чому Харрі не дзвонить? Невже він не з’явився?
– Ось уже місяць кожного тижня. Та ні, частіше. Кожні п’ять днів тут буває. Недовго, щоправда. Мені дійсно здається, що в Празі його хтось чекає. Я думаю, сьогодні він усе ж поділиться зі мною новинами. А минулого разу привіз мені прикрасу. Хочеш, покажу?
Беата подивилася на стареньку й тут зрозуміла, наскільки втомилася. Втомилася від роботи, вбивці-кур’єра, Тома Волера і Харрі Холе, від Олауг Сівертсен, а найбільше – від самої себе, чудової, сумлінної Беати Льонн, яка думає, що може чогось досягти і що-небудь зробити для інших, якщо тільки буде люб’язною. Люб’язною і здатною. Здатною постійно робити те, що інші від неї вимагають. Пора було щось міняти, але вона не знала, чи впорається. Найбільше їй зараз хотілося потрапити додому, сховатися під ковдрою і заснути.
– І то правда, – сказала Олауг у відповідь на її погляд. – Дивитися там особливо нема на що. Тобі ще чайку?
– Було б чудово, – машинально відповіла Беата.
Олауг уже збиралася налити добавки, але раптом виявила, що Беата закрила свою чашку долонею.
– Перепрошую, – розсміялася Беата. – Я хотіла сказати: «Було б чудово подивитися».
– Що?
– Прикрасу, яку тобі подарував син.
Олауг просвітліла обличчям і тут же зникла з кухні.
«От і добре, – подумала Беата і підняла чашку. – Треба б подзвонити Харрі та дізнатися, як усе пройшло». Але не встигла.
Увійшла Олауг:
– Ось, дивись.
Чашка Беати Льонн – вірніше, Олауг Сівертсен, іще вірніше, чашка вермахту – застигла на півдорозі.
Беата побачила брошку, а головне – коштовний камінь у центрі.
– Свен такі ось імпортує, – вела далі Олауг. – Їх, напевно, тільки в Празі виготовляють.
Діамант, огранований зірочкою.
Беата провела язиком по яснах: у роті вмить пересохло.
– Мені потрібно декому подзвонити, – сказала вона. – Сухість у роті не проходила. – А поки що можеш знайти фотографію Свена? Бажано, який у нього вигляд тепер. Дуже терміново.
Олауг подивилася на неї здивовано, але кивнула.
Отто дихав ротом, дивився на екран і прислухався до того, що говорять навколо.
– Можливий об’єкт входить у сектор «Браво-два». Можливий об’єкт перед дверима. Готові, «Браво-два»?
– «Браво-два» готові.
– Об’єкт стоїть. Дістає щось із кишені. Можливо, зброя – руки не видно.
Голос Волера:
– Пішов!
– «Браво-два», дійте!
– Цікаво, – пробурмотів відставний швейцар.
Спочатку Маріус Веланн вирішив, що недочув, але про всяк випадок зробив «Вайолент Фемз» тихіше. Знову. Стук у двері. Ну хто це може бути? Адже всі, здається, роз’їхалися на літо по домівках. Це не Ширлі. Її він учора зустрів на сходах, зупинився і запитав, чи не хоче сходити з ним на концерт. Або в кіно, або в театр на прем’єру – на вибір. Безкоштовно.