– Це Харрі. Як там у вас?
– Поки що чекаємо. Волер зайняв позицію в коридорі, а нас із фрьокен Сівертсен загнав на кухню. Дуже по-лицарськи.
– Я дзвоню з гуртожитку, кімната чотириста шість. Він тут був.
– Був?
– Він залишив над дверима пентаграму. Хлопець, який тут живе, – такий собі Маріус Веланн – зник. Тутешні мешканці не бачили його вже декілька тижнів, на дверях написано, що він поїхав.
– Гм… А може, він дійсно поїхав?
Харрі помітив, що Беата починає переймати його манеру розмови.
– Навряд, – сказав він. – Його великий палець залишився в кімнаті. У забальзамованому стані.
На тому кінці повисло мовчання.
– Я подзвонив вашим в експертизу. Вони вже їдуть.
– Як же це? – запитала Беата. – Хіба ви не контролювали всю будівлю?
– Сьогодні так. Але це сталося днів двадцять тому.
– Звідки ти знаєш?
– Знайшов телефон його батьків і подзвонив. Їм прийшов лист, що він збирається в Марокко. Батько говорить, що Маріус уперше прислав їм листа, зазвичай він дзвонить. За поштовим штемпелем і визначили.
– Двадцять днів… – прошепотіла Беата.
– Так. Тобто якраз за п’ять днів до першого вбивства – Камілли Луен. – Він почув, як важко Беата дихає у слухавку. До того вбивства, яке ми досі вважали першим.
– О Господи…
– Це ще не все. Ми зібрали мешканців і запитали, чи не запам’яталось їм що-небудь із того дня. Дівчина з триста третьої сказала, що пам’ятає, як того вечора засмагала на газоні перед гуртожитком, а по дорозі назад зустріла велокур’єра. Запам’ятала вона його тому, що велокур’єри сюди заїжджають нечасто, а коли через кілька тижнів газети почали писати про маніяка, в гуртожитку навіть жартували з цього приводу.
– Виходить, він перехитрив нас із послідовністю.
– Ні, – відповів Харрі. – Просто я йолоп. Пам’ятаєш, я говорив, що відрізані пальці є частиною коду, але не міг зрозуміти, чому він почав із вказівного? Усе виявилося простіше нікуди. Великий палець, перший на лівій руці, відрізано у першої жертви. Не треба бути наймудрішим, аби зрозуміти, що Камілла Луен була другою жертвою.
– Гм…
«Може, досить передражнювати, га?» – подумав Харрі.
– І тепер не вистачає тільки п’ятої частини коду, – зробила висновок Беата. – Мізинця.
– Розумієш, що це означає? Його мати поряд із тобою?
– Так. Харрі, скажи мені, що він хоче зробити?
– Не знаю.
– Я розумію, що не знаєш, але однаково скажи.
Харрі замислився:
– Спробую… Сильним мотивом багатьох серійних убивць було усвідомлення власної неповноцінності. Оскільки залишилося останнє вбивство – п’яте, підсумкове, велика вірогідність, що він знищить основну причину своєї жорстокості. Чи себе. Чи і те й інше. До його матері це не має ніякого відношення. Скоріше до нього самого. Так або інакше, вибір місця злочину логічний. – Беата мовчала. – Ти там, Беато?
– Так. У дитинстві з нього знущались, адже його батько – німець.
– З кого знущалися?
– З того, хто сюди прямує.
Знову пауза.
– А Волер чому сидить у коридорі сам?
– Чому ти запитуєш?
– Тому що розумніше було б схопити його разом, а не тримати тебе на кухні.
– Можливо, – відповіла Беата. – У мене мало досвіду в оперативній роботі. Він, напевно, знає, що робить.
– Це так, – підтвердив Харрі.
У його голові виникла думка, яку він старанно намагався відігнати.
– Щось не так, Харрі?
– Гм, – відповів він. – Курити хочеться.
Розділ 29
Субота. Він тоне
Харрі поклав мобільний телефон у кишеню піджака й відкинувся на спинку канапи. Може, експерти його за це і вилають, але навряд чи цим він зіпсує який-небудь речдок. Очевидно, що і цього разу злочинець ґрунтовно прибрався. Харрі навіть відчув слабкий запах зеленого мила, коли нагнувся низько до підлоги, щоб розглянути маленькі чорні грудочки, намертво втерті в лінолеум.
У дверях показалось обличчя.
– Бйорн Гольм. Експертиза.
– Добре, – сказав Харрі. – Закурити не буде?
Він підвівся й одійшов до вікна, а Гольм і його товариш приступили до роботи. Призахідне сонце, немов позолотою, вкривало косими променями будинки, вулиці та дерева в Кампені й Тьоєні. Чи є на світі місто красивіше, ніж Осло в такі години? Напевно, є, і не одне, але Харрі про них не знав.
Він іще раз подивився на палець на книжковій полиці. Злочинець занурив його у фарбу і приклеїв до полиці. Скоріше за все, і клей, і фарбу він приніс із собою. В усякому разі, в столі не було ні того, ні іншого.
– Можете перевірити, що це за плями? – запитав Харрі, вказуючи на підлогу.
– Обов’язково перевіримо, – відгукнувся Гольм.
У Харрі паморочилася голова. Він викурив вісім сигарет підряд. Пити від цього хотілося менше, але хотілося. Він дивився на великий палець. Очевидно, злочинець скористався кусачками. Фарба, клей, молоток і якийсь різець, щоб вибити пентаграму над дверима. Та тут у нього був цілий набір інструментів.