Пентаграма і палець. Тоді навіщо клей?
– Схоже на розплавлену гуму, – повідомив Гольм, сидячи навпочіпки.
– Як її плавлять? – запитав Харрі.
– Ну… можна підпалити або пройтися праскою. Можна зварювальним пістолетом.
– Для чого її використовують?
Гольм знизав плечима.
– Для вулканізації автомобільних шин, наприклад, – відповів його колега. – Можна що-небудь заклеїти. Чи для герметизації. На зразок того.
– А в цьому випадку?
– Оце вже не знаю. Вибачайте.
– Спасибі.
Великий палець указував на стелю. Краще б він указував на те, як розгадати код, подумав Харрі. А коду не могло не бути. Злочинець водив їх, немов безсловесну худобину, за кільце в носі. А якщо був код, було і рішення. Причому досить просте, якщо він розраховував на тямущу худобину приблизно свого рівня.
Він дивився на палець. Угору. Все о’кей. Усе відмінно. Все ясно.
Вечірнє світло заливало кімнату.
Харрі курив, глибоко затягуючись, відчуваючи, як нікотин піднімається по судинах із легенів у тісні капіляри й далі, далі – отруюючи, вбиваючи, роз’яснюючи… Чорт забирай!
Харрі важко закашлявся.
Палець у стелю. Кімната чотириста шість. Горище над четвертим поверхом. Ну, звичайно! Худобина я безглузда!
Харрі повернув ключ, відчинив двері, намацав на стіні вимикач і переступив поріг. У горищному приміщенні не було вікон, але воно виявилося просторим, і ходити можна було на повний зріст. Уздовж стін рядами вишикувалися пронумеровані контейнери, за дротяною сіткою штабелями лежали предмети, які вже соромно було назвати власністю, але до сміття вони ще не дотягували. Діряві матраци, плачевного вигляду стільці, картонні коробки з одягом і електричний ширвжиток, викидати який було жаль, позаяк іще працював.
Усередину в супроводі двох своїх бійців увійшов Фалькейд і тут же тихо вилаявся. Сонце, яке зараз уже вибилося з сил і висіло на заході, цілий день нагрівало черепицю, і тепер горище перетворилося на сауну.
– Здається, чотириста шостий – у цей бік. – Харрі повернув праворуч.
– Чому ти такий упевнений, що він – на горищі?
– Тому що злочинець сам указав нам на той очевидний факт, що над четвертим поверхом п’ятий. В цьому випадку – горище.
– Ти розумієш, що ніякого трупа тут бути не може?
– Це чому?
– Учора ми приходили сюди з собакою. Труп, який декілька тижнів пролежав у такій духоті… В перекладі з собачих відчуттів на наші – це однаково, що шукати тут виючу заводську сирену. Навіть поганий собака учув би труп, а собака тут учора був відмінний.
– А якщо труп загорнутий у щось, і по запаху його знайти неможливо?
– Молекули запаху дуже рухливі, їм досить мікроскопічної дірочки. Не може бути, щоб…
– Вулканізація, – здогадався Харрі.
– Що?
Харрі зупинився біля одного з контейнерів. Двоє бійців тут же опинилися поряд із ломиками в руках.
– Перевіримо спочатку ось це, хлопці. – Він простягнув їм зв’язку ключів на черепі.
Найменший якраз підійшов до висячого замка.
– Зайду сам, – сказав Харрі. – Експерти не люблять зайвих слідів.
Він узяв у когось ліхтарик і опинився в контейнері. Більшість місця тут займала велика біла одежна шафа з подвійними дверцями. Харрі взявся за одну з ручок і, зібравшись із духом, рвонув на себе. У ніс ударив запах прілого одягу, пилу та дерева. Харрі запалив ліхтарик. На штанзі висіли численні сині костюми, що, видно, дісталися Маріусу Веланну від трьох поколінь предків. Харрі посвітив усередину і провів рукою по тканині. Груба шерсть. Один із костюмів був загорнутий у тонкий пластик. На далекій вішалці був сірий чохол для одягу.
Зачинивши шафу, Харрі обернувся до задньої стіни контейнера, де на рамі для сушки висіли штори, судячи з вигляду, ручної роботи. Він відсмикнував їх і побачив перед собою німий оскал маленьких хижих зубів. Залишки хутра були сірого кольору, а коричневі очиці-ґудзички вкрилися помітним шаром пилу.
– Куниця, – визначив Фалькейд.
– Гм…
Харрі подивився навколо. Шукати більше ніде. Невже він і справді помилився?
І тут його погляд привернув килим, який на вигляд нагадував персидський. Його скачано й поставлено на попа. Харрі посунув розламане плетене крісло, став на нього і посвітив всередину килима. Поліцейські внизу чекали в нетерпінні.
– Гм… Харрі зліз із крісла і вимкнув ліхтарик.
– Ну що? – запитав Фалькейд.