Будинок в Уппсалі. Харрі так багато про нього розповідав, що Ракель іноді здавалося, ніби вона сама там виросла. Коли вони під’їхали, Улав Холе і Сестреня вже чекали біля хвіртки.
– Привіт, Олеже, – сказала Сестреня тим серйозним голосом, яким старші сестри полюбляють говорити з молодшими братами. – А ми тісто поставили.
– Справді? – Олег нетерпляче забарабанив по маминому кріслу, щоб його випустили з машини.
По дорозі до міста Ракель відкинула голову на спинку сидіння і сказала, що вважає Харрі привабливим, але відразу обмовилася, щоб він не вводив себе в оману на її рахунок. Той відповів, що вважає її куди привабливішою, й одразу обмовився, що вона може вводити себе в будь-яку оману на його рахунок. Вони зупинилися біля Екеберзького урвища – внизу лежало все місто, а між містом і ними літали чорні пташки з роздвоєними хвостами.
– Ластівки, – всміхнувся Харрі.
– Низько як літають, – сказала Ракель. – Значить, буде дощ?
– Так. Передавали, що дощ.
– Ах, яка краса! Вони тому літають? Повідомляють про погоду?
– Ні, – відповів Харрі. – Вони працюють, очищають повітря від комах.
– А чому вони так швидко снують туди й сюди? Неначе в паніці.
– У них не так багато часу. Зараз комахи ще в повітрі, але із заходом сонця полювання нам доведеться закінчити.
– Ти хотів сказати: «Їм доведеться закінчити»?
Вона повернулася до нього. Харрі дивився скляними очима кудись удалину.
– Так, звичайно, – відповів він. – Вибач, замислився.
Публіка, що прийшла на прем’єру, розмістилася на площі перед Національним театром. Там створили затінок, і знаменитості безтурботно розмовляли зі знаменитостями, навколо крутилися журналісти й тихо дзижчали камери. Якщо не брати до уваги плітки про яке-небудь нове літнє захоплення, всі розмови були на одну тему: вчорашній арешт велокур’єра-маніяка.
Коли вони проходили всередину, Харрі злегка обняв Ракель за талію, і вона крізь тонку тканину відчула тепло його пальців. Раптом просто перед ними виникло обличчя:
– Рогер Єндем із «Афтенпостен». Вибачте, ми проводимо опитування. Спіймали, нарешті, викрадача тієї жінки, яка мала зіграти головну роль у сьогоднішньому спектаклі. Що ви про це думаєте?
Вони зупинились, і Ракель відчула, як Харрі прибрав руку з її талії.
Обличчя журналіста застигло в усмішці, але очі бігали.
– Ми ж із вами знайомі, Холе. Я працюю в кримінальній хроніці. Мені довелося пару разів брати у вас інтерв’ю після повернення з Сіднея. Ви якось сказали, що я єдиний журналіст, який не спотворює ваші цитати. Пам’ятаєте?
Харрі задумливо подивився на Рогера Єндема і кивнув.
– Гм… Вирішили розлучитися з кримінальною хронікою?
– Ні-ні! – Журналіст рішуче похитав головою. – Просто підміняю колегу. Літо, відпустки. Можу я взяти інтерв’ю в інспектора поліції Харрі Холе?
– Ні.
– Невже?
– «Ні» – в тому сенсі, що я не інспектор поліції, – пояснив Харрі.
Здавалося, журналіст приголомшений:
– Але я ж вас бачив…
Харрі швидко подивився на всі боки й нахилився до Єндема:
– У вас є візитка?
– Так… – Він простягнув йому білу картку з логотипом газети: «Афтенпостен» синіми готичними літерами. Харрі засунув її в кишеню. – Я працюю до одинадцятої.
– Там подивимось.
Рогер Єндем провів їх здивованим поглядом. Вони продовжили підніматися по сходах. Ракель знову відчула теплий дотик Харрі.
Біля входу в зал їх зустрів чоловік із борідкою, усмішкою та сльозами на очах. Ракель бачила це обличчя раніше – в газетах. Віллі Барлі.
– Радий, що ви прийшли разом, – пробурмотів він, розкриваючи обійми.
Після секундного замішання Харрі дозволив себе обійняти.
– А ви, мабуть, Ракель. – Віллі Барлі підморгнув їй через плече Харрі. Його він притиснув до себе так міцно, як дитина щойно знайдену плюшеву іграшку.
– Що це означало? – запитала Ракель, коли вони знайшли свої місця в середині четвертого ряду.
– Виявлення чоловічої дружби, – кинув Харрі. – Художник…
– Ні, не це. Ти сказав, що більше не інспектор поліції?
– Учора закінчився мій останній робочий день у Головному управлінні.
Вона подивилася на нього:
– І ти нічого не сказав?
– Щось я сказав. Тоді в саду.
– І чим ти тепер займешся?
– Чим-небудь іншим.
– Чим же?
– Чим-небудь абсолютно іншим. Мені тут через приятеля надійшла одна пропозиція, і я погодився. Сподіваюся, для мене настають кращі часи. Потім розповім.